…   Ми розходились сотні тисяч років на роди, племена, етноси, культури, цивілізації.

Поступово, формуючись у різних географічних, кліматичних, мовних і культурних умовах, ми ставали чужими, незрозумілими одне для одного. Щоб вижити, ми змушені були, а багато ще й тепер змушені, обєднувати своїх,  і з настороженістю й ворожістю ставитися до інших, чужих, навіть їх знищувати. А наші культури змінювали одна одну, не маючи (та й не потребуючи) в цьому ніякої свідомої участі, свідомої допомоги своїх гвинтиків. Так було весь час. Донедавна!

Але скільки не розходься, скільки не воюй на маленькій планеті, раніше чи пізніше прийдеться сходитись і миритися. Ось і підійшов цей час. Час надходить, а ми не готові, ми «забиті податками». Зашореність людини грандіозна! Хто не запевнятиме, що його релігія чи спільнота, етнос чи поведінка, розум чи наміри найкращі, найправильніші чи таки кращі за ті ж самі речі інших людей? А імперський фанатизм, пихатість, зверхність (байдуже яка назва імперії; місто Рим, зєднане королівство, федерація, купа штатів чи інші), які набирають вигляду месіанства для Інших (насправді досить потворного навіть на вигляд і по-суті патологічного, психосоціальної хвороби).

І основне; навала нових варварів – мас, мультилюдей, практично неграмотних, неосвічених, позбавлених потреб культури, совісті, честі, зациклених на самих собі і на предметах, які дають задоволення і не дають думати, тобто навала нас улюблених! То як тут бути? Чи наважиться тепер хтось заперечити, що нам потрібний радикальний і дієвий метод нашого порятунку?

Тепер про дискримінацію. Саме слово, якщо спростити, значить розділяти, вилучати, обмежувати.  Говорячи жартома, можна було б дискримінувати чи вибракувати багатих і жадібних, а можна було б нічого не говорячи і без жартів це зробити, але це пуста трата часу і сил. На їхнє місце завжди прийдуть інші багаті і жадібні. А ми , як це давно і красиво показав Герберт Велс, в кращому разі отримаємо смачні і безплатні обіди, і хто знає чи вони й справді будуть смачними?

Як би ми не крутили, як би не перекручували сучасну реальність , та по-суті, у нас , як сучасного людства загалом, є , при широкій варіативності кожного підходу та при грубому узагальнені, три шляхи вирішення глобальних проблем і прояснення майбутнього;

1. Створення глобальних структур управління (правда тільки Господь знає як їх створити), які якимось чином (теж складно уявити яким), будуть вирішувати наші глобальні проблеми. Одним з найбільш відомих прихильників цього варіанту був мудрець ХХ ст. Ауреліо Печчеї. Чому це складно? Назвемо хоча б дві причини; механічна і неякісна ( а інакше не вийде) концентрація влади в одному чи кількох центрах і в певної купки людей (якими державниками вони б не здавалися) створювала, створює і буде створювати умови зловживання владою і небезпеку тоталітаризму; і, друге, чи зможе такий узагальнений уряд вирішувати , як ми знов наголошуємо, наші конкретні проблеми. На перший погляд дивно, що ми поєднуємо глобальні і конкретні проблеми як наші. Та це так дійсно є. Але далі буде…

2. Досить перспективним і найдемократичнішим могло б бути створення певних самоврядних спільнот, тобто того справжнього самоврядування, яке йде знизу і базується на зрілому свідомому підході кожного члена цієї спільноти до проблем громади і проблем кожного члена цієї спільноти і відповідно чесного і повного виконання своїх обовязків , які є притаманими такій формі соціуму. На жаль це не є можливим, вище про це йшла мова і нижче по тексту це буде проясненим.

3. Найскладнішим, найрадикальнішим і, водночас, найцікавішим, найперспективнішим є підхід до вирішення наших людських проблем, які «прогресивно» виникають при нашому прогресі і будуть ( є така думка, що нема сумнівів у цьому) «прогресивно» ускладнюватись, є підхід через людину, індивідуума, але з однією умовою – цей індивідуум має бути особистістю, що значить, має бути максимально розвинений, розбудований у двох напрямках, двох речах – або у мудрості, розумності або у доброті, духовній любові, а найкраще у їхньому поєднанні, тобто через людину як Особистість. Ми назвали цей підхід антропологічною дискримінацією. …

 Повністю статтю П. Дволітки і В. Сабадухи “Галюцинації цивілізації” читайте у наступних числах журналу “Золота Пектораль”.