Олег Лишега. Laterna Magica (Чарівний ліхтар): немонтоване кіно. – Брустурів: Дискурсус, 2017. – 72 с.
Розумію, що рядовий читальник цікавиться передусім якістю різножанрових текстів, а не письменницькими рефлексіями з цього чи іншого приводу. Але мою свідомість сприймача пробуравлює одна непростість: збагнення того, що нормальне чтиво – виплід розмислів письмака, який нерідко є далеким від теми написаного. Та що вдієш, коли логіка буднів постійно підсовує такі «подарунки»? Чи не тому люблю перечитувати денники та мемуари літераторів, їхні спогади про зустрічі з цікавими людьми?
Але як не прикро, видань, котрі можна вважати своєрідним вступом до пізнання літератури, ще маємо недостатньо. Пригадується, що свого часу окремою книгою було оприлюднено бесіду між Лесею Мудрак і Юрієм Ковалевим.
У цьому випадку маємо щось подібне. «Laterna Magica» – розмова двох письменників, яку підготувала до друку тележурналістка Дарія Ткач. Але на цьому схожість і завершується. Далі, напевно, слід говорити про різність. Книга Лесі Мудрак і Юрія Ковалева може зацікавити оригінальністю та сміливістю думок, однак через різновіковість учасників діалогу все ж відчувається менторський тон, хоч він і приховується дуже старанно. Свій відбиток залишає й гендерне питання. А хіба можна забути, що явлено розмову представників двох літературних поколінь? Уже не кажу про те, що на видання впливає аура тих місць, де все діялося.
Насамперед до цих думок спонукав «Чарівний ліхтар». У книзі, натомість, – діалог двох письменників, які почали входження у красне письменство приблизно в один час. Отже, розмови вчителя та учня немає. Статевих нюансиків теж не існує, хоч яблуко любові якось незбагненно вкочується у текст. Та й не варто, очевидно, не враховувати ефект львівської магії. Додаткову порцію у вино розмови вливає й місце бесіди – підземелля. Якщо врахувати, що десь поза ним (в реалі чи уяві) вчувається пошум таємничої річки Полтви, закованої у бетон, то виходить ще крутіше. (Принаймні так гадаю і ніхто не переконає у протилежному).
Далі. Притому, що неодмінно виникне питання про сюжет і його відсутність. Закономірна цікавість. Адже маємо непростість. Нитку розмови неможливо відшукати у спонтанному діалозі. Безсюжетність? Очевидно, більшість читачів схилятиметься до такого міркування. Але автор цих рядків не був би таким категоричним. Сфокусованість на одноманітності дії та розмисли двох творчих особистостей про різносторонність життя + буття індивідуума в абераційності світу – натяк на сюжет. А може, істина десь посередині? Себто йдеться про дивовижну сув’язь сюжетності й безсюжетності, яка відкриває напрям творчих устремлінь.
Дещо про живописання словом під час бесіди. Зачаровують пейзажні замальовки. «На першому плані маска з розтуленим і заплющеним очима, вона біленька і дуже вирізняється на темному тлі домовини і зелених, жовтих, брунатних листків зі свіжого гербарію та червоного яблука на віку домовини». «Зрештою, і світло, і блискавиця, і згодом невідомо що то буде, але це буде те, на що шпаки змушені будуть летіти завше..» «Він, наче лебідь, плив у морі, і сніг хвилями здіймався над ним». Дехто може сказати, що це поетизми, які заважають цілісності сприйняття. Але… Якщо слово не змушує замислитися, то чи варто взагалі братися за перо? Зрештою, ще існує таке поняття, як стиль автора, і супроти цього не попреш. (До речі, коли вже пішла мова про стиль, то зауважу: з книги творчі манери Олега Лишеги і Богдана Смоляка добре видно, що є дуже важливим).
Такою ж дивовижністю назвав би прагнення до афористичності висловлювань. «Цілісність – вона може бути округлою, холодною, слизькою..» «Але взагалі кохання до поета – дуже своєрідне кохання». «Землю десь пізнається від чорнозему до Адамової землі». П’яні перли, скажете? Натякаючи на те, що співбесідники не приховують винопиття. Але заспокоймося і згадаймо вислів Олега Лишеги про те, що йому «важлива все-таки кількість вина, а не всі ті закапелки форми..» Якщо дивитися на усе з цієї точки зору, то розумієш органічність афористичності.
Врахуймо й таке. Тут йдеться про алкоголь як прояв часовиміру, а не про явище, яке визначає хід думання. Саме це висновковуєш, читаючи книгу. Незабування цієї очевидності – нокаутний удар у дих снобізму.
Тяжіння до крилатості міркувань, напевно, зумовлене ще однією обставиною. Письменники непоквапно ведуть діалог про життя. І слава Богу, що він не є одновимірним. Якби знані літератори говорили лише про мистецтво, то це було б, звісно, доцільним і зрозумілим. Як кажуть, кожному своє спати не дає. Та… Бесіда не обмежена рамцями арту. За великим рахунком так, безперечно, і має бути. Адже він – тільки один із виявів наших буднів. Тож розмова про життєплин, яка зачудовує. І так радісно, що в неї доречно вплітаються образи та рядки з віршів Григорія Чубая, Ципріяна Норвіда, Вільяма Шекспіра, Федеріко Гарсія Лорки, Павла Тичини, Михайля Семенка й самого Олега Лишеги. І вони не виглядають тут якоюсь недоречністю. Радше варто говорити про доцільність асоціацій.
Й нарешті про таке. Книга почала торувати шлях до читачів, коли Олега Лишеги уже не було на білосвіті. Що там не казали б, а я бачу в цьому магічний знак. Чи у засвітті не думає поет про… стихію власної душі… А ще книга, запрошуючи у дивовижний світ літератури, зриває і нищить хрестоматійний глянець із портрета особистості. Себто показує людину такою, якою вона є. Адже саме до цього прагнемо.
Ігор Фарина,
письменник
м. Шумськ на Тернопіллі
Запрошуємо симпатиків творчості Олега Лишеги на презентацію книги «Laterna Magica (Чарівний ліхтар)» у рамцях 25 книжкового форуму у Львові. Час і місце події: 21 вересня, 18.00 – 19.45, вул. Наливайка, 18 (арт-галерея Гері Боумена). Там же – перегляд однойменного фільму, огляд виставки мистецьких робіт О. Лишеги.