Гідроенергетика, увібравши в себе усі струни і силу оберегової сили жіночого роду, недаремно гуртує у своєму професійному колі потужну енергію цілих династій, збагачуючи від покоління до покоління знання, досвід, навики і відданість галузі, яка на сьогодні стала, на жаль, найбільш уразливою і, водночас, однією з найважливіших для забезпечення життя. Особливо – на межі 300-го дня війни в Україні.
Від часу створення філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» – 2005 р. – свій внесок в історію гідроакумулюючої станції власними навиками та вагомими досягненнями у різні роки робили гідроенргетики різних професій родини Черватюків. Голова сімейства, Михайло Іванович, майже 7 років очолював виробничо-технічний відділ, у якому 10 літ працювала інженером донька Людмила; з 2008 року в оперативно-диспетчерській службі особливі ритми справжнього серця станції відчуває, без перебільшення, крізь душу син Ярослав на посаді начальника зміни станції, а його дружина Марина уже 3 роки опановує відповідальність посади техніка цієї ж ОДС.
Незважаючи на пенсійний вік, Михайло Іванович, неодмінно цікавиться енергетичними новинами і новинками у своїх дітей, а ті, натомість, кожен на своєму робочому місці (Людмила наразі – на Дністровській ГЕС) докладають максимум зусиль для забезпечення надійної експлуатації обладнання і функціонування таких важливих для України гідроспоруд. Ярослав і Марина, спільно крокуючи свого часу студентськими стежками у Вінницькому політесі (ВНТУ), знайшли своє покликання відповідно в енергетиці та будівництві, однак сьогодні живуть гідроенергетичними темпами Дністровської ГАЕС не лише на роботі, а й практично завжди у сімейному колі. Більше того, двійко їхніх дітей, особливо 12-річний син, мимоволі відчувають ці ритми вдома, тож Андрій уже не по-дитячому цікавиться багатьма процесами і моментами.
Розмову про династію гідроенергетиків довелося поєднувати із робочим графіком на головному щиті управління, тож поки Ярослав Михайлович відповідав на численні дзвінки та ставив задачі підлеглим, Марина Олександрівна ділилася враженнями про роботу в оперативно-диспечтерській службі, розповідала, як цікаво, знаючи попередньо історію, факти й події з уст рідних, зокрема і батька, котрий 12 років трудиться на станції у складі субпідрядної організації ТОВ «НТК Енпаселектро», щоденно відчувати енергетичний пульс і бути причетною до життєвих ритмів цієї важливої гідроспоруди.
Тим часом на Дністровській ГЕС у відділі капітального будівництва працює, уже 16 років як в енергетиці, старша сестра Ярослава, Людмила Михайлівна, котра свого часу була колегою у виробничо-технічному відділі ГАЕС.
– Для мене гідроенергетика – це досконалий симбіоз наполегливої людської праці, техніки і матінки-природи. Як свідчить досвід, по ремонту гідроагрегатів, у кожної машини особлива душа, зі своїми норовливими характером і примхами. Недарма ж їм дають жіночі імена.
Та все ж особливим трепетом відлунює кожна новина, кожна подія і кожен промінь світла Дністровської ГАЕС у душі глави сімейства – Михайла Івановича Черватюка, який віддав галузі майже 30 років трудової діяльності: спочатку на будівництві, а з 2010 року – на експлуатації, на посаді начальника виробничо-технічного відділу та інженера. І це тому, що іще з дитинства, живучи з батьками у сусідньому від нинішньої ГАЕС селі, був свідком бід, які приносив норовливий Дністер, згодом – пошукових робіт на ділянках ймовірного будівництва ГЕС, а потім – перших будівельних дорожніх робіт для майбутньої ГАЕС, а відтак – очоливши дільницю № 2 з будівництва ГАЕС, а згодом і виробничо-технічну ділянку.
Нестерпно болючим фінішував для усієї династії, як і усієї гідроенергетичної родини, обпалений війною цьогорічний жовтень, однак єство наповнилось вірою, силою, звитягою та нев’янучою енергією у прагненні якнайшвидше дочекатися нашої спільної ПЕРЕМОГИ, оновлення генерації та щасливого розквіту Батьківщини на усі наступні покоління!
Пресслужба Дністровської ГАЕС