Ім`я стрілецького співця Михайла Гайворонського (1892-1949),  українського композитора, музичного критика та громадського діяча, головного диригента та інспектора Армії УНР, невіддільно пов`язане з генеалогічною гілкою у біографії новеліста та громадського діяча Марка Черемшини (Івана Семанюка),  адже Михайло-Орест Гайворонський, син заліщицької землі, ще в студентські роки «залюбився на смерть» у двоюрідну сестру Марка Черемшини Марію Марфейчук. Це була шляхетна студентська любов – обоє семінаристи, обох приваблювала просвіта і культура, обоє – юні і енергійні.

Був у їхніх долях  іще один «спільний знаменник» – вчитель-просвітянин Василь Цалинюк. За віком він їм – практично ровесник, ну трохи старший (народився у 1887 році), а за роллю у житті, ймовірніше за все – натхненник на заняття музикою і просвітою. Як і коли це сталося? У біографії Василя Цалинюка читаємо, що з 1900 року він став першим вчителем гри на скрипці та музичної теорії для маленького Михайла Гайворонського, якому він приходиться родичем: братом тітки за одними джерелами [1], за іншими – двоюрідним братом [2]. На той момент юному вчителю – тринадцять, учневі – вісім.

Після закінчення семінарії у Заліщиках Василь Цалинюк вчителює в Кобаках (1906-1912), рідному селі першого кохання його родича, Михайла Гайворонського – Марії Марфейчук.   Про цей період краєзнавець і очевидець тих подій Григорій Букатчук пише: «Цалинюк був добрий співак і здібний організатор хорів. Розглянувшися по селу, бачив, що в селі є грамотні люди і охочі до громадської роботи. Скоро роззнайомився з людьми і взявся організовувати хор» [3]. Згодом він пробує організувати і аматорські театральні постановки, і вони йому вдаються досить добре. Чи не він вплинув на активну учасницю хорового та драматичного гуртка Марію Марфейчук, що вона невдовзі вступає у Заліщицьку семінарію на науку? Питання, звісно, риторичне, адже віддаленість від тих подій залишає чимало білих плям.

Він також впливає і на захоплення та світогляд свого не по літах серйозного родича Михайла Гайворонського. Як згадують сучасники, Гайворонського дитиною запам`ятали у двох ситуаціях: або з книжкою, або замисленим.

У вчительській семінарії в Заліщиках Марія зустрічає головного чоловіка свого життя – Михайла Гайворонського. Вони були однолітками, разом вчилися. Оперний співак Михайло Голинський, котрий також приходиться родиною Марку Черемшині) згадує так про знайомство молодих людей: Марія «…скінчила учительський семінар у Заліщиках разом з Михасем Гайворонським. Була дуже весела, дотепна, була неначе гірською квіткою, в якій залюбився на смерть Михась і вони по матурі скоро побралися. Михась скомпонував і присвятив їй вальс, що назвав «Міка-вальс» [4]. На момент одруження нареченому було трохи більше двадцяти років.

1912 року М.Гайворонський  завершує семінарію, тоді ж одружується і тоді ж у його житті стається доленосна (в ідейному плані) зустріч – знайомство з Євгеном Коновальцем. Виглядає на те, що саме цим продиктований (або підкріплений) вибір з початком Першої світової війни вступити до лав УСС. І саме завдяки цьому періодові свого життя він назавжди увійде в історію як стілецький співець.

Військова справа у молодого і натхненного чоловіка невіддільна від творчості – він стає підхорунжим, а згодом – організатором духового оркестру УСС. У 1915 році, після боїв за гору Маківка, він злягає від тифу, і як тільки стає на ноги – проходить додатковий вишкіл (аби прийти в форму після лікування) і береться організовувати військовий оркестр. Звертається до одного з організаторів УСС Івана Боберського, що вкрай потрібні гроші на віолончель, віолу та скрипку, а також ноти. І невдовзі у стрільців є все необхідне [5]. Умови, в яких писалися пісні, що згодом стануть народними – польові: “Хатка маленька, два вікна забиті: одно дошками, друге – цеглою, а в третім є три шибки. Позакладаємо свічки на багнетах і граємо. […] В одній кімнаті є високе ліжко, що сягає від стіни до стіни. На підлозі, під ліжком сплять 15, а нагорі на ліжку – також 15. Стелимо собі то соломою, то полотном із наметів” [5]. До одних пісень – лише музика, до інших – музика і слова, причому мелодія оселялася в голові Михайла Гайворонського часто ще перед текстом, ніби вела за собою, і тоді побратими чули його думки вголос: «треба слова.. треба слова..». «Їхав стрілець на війноньку», «Гей, там нагорі Січ іде», «Йде січове військо», «Питається вітер смерти», «Синя чічка» – ці та багато інших стрілецьких пісень стали крилатими завдяки музиці Михайла Гайворонського.

Повертаючись до історії села Кобаки, звідки родом його «гірська квітка» Марічка, то у хронологічних записках Танасія Сайнюка значиться, що саме в цьому році в Кобаках перебуває композитор Михайло Гайворонський, чоловік Марії Данилівни з роду Марфейчуків. Його дружина на той час уже має чим пишатися – вона – перша в селі дипломована вчителька. Викладає німецьку мову (приблизно до двадцятих років двадцятого століття), організовує театральний гурток, у якому особливу роль відводить пісенному оформленню та січовій тематиці. Цілком ймовірно, що тоді Гайворонський був вперше і востаннє у рідному селі своєї дружини – принаймні більше згадок про його приїзд немає.

Якщо вдуматися у їх долю – дуже прочитується сюжет одної з найсильніших новел Марка Черемшини – «Туга»: молода жінка Марічка (навіть імена однакові), тільки-но вийшовши заміж, змушена тут же відпустити чоловіка здобувати Україну. І довгі місяці й роки надіятися – не знаючи, чи ще хоча би раз у житті побачить….

На якийсь хронологічний відтинок слід Марії Марфейчук-Гайворонської губиться, знаємо лише, що у двадцятих вона вчителює у рідному селі Кобаках. Її чоловік же, Михайло Гайворонський, у 1920 році – головний диригент та інспектор військових оркестрів Армії УНР, і йому одна за одною надходять почесні кар`єрні пропозиції – працювати в Ужгороді, Празі чи виїхати до США і будувати карʼєру там. Спочатку Михайло Гайворонський відмовляється, але у 1923 році він відважується на доленосні зміни: розлучається зі своєю дружиною Марією Марфейчук і емігрує у США (Род-Айленд). Причини – двоякі. Перша – він відчуває пильну увагу, а точніше – шпигунство з боку польської таємної поліції. Він розумів, що в часи арештів діячів ЗУНР він не просто в групі ризику – він практично у зашморгу. По-друге, він хотів і далі розвиватися як музикант і музикознавець, і за кордоном він мав ширші можливості (враховуючи, що його туди кілька разів запрошували).

У 1924 році Михайло Гайворонський разом з Романом Придаткевичем засновує там, за океаном музичну консерваторію, пускає професійні корені. Він вірить: якщо працювати на совість – все вдасться. Проте як тільки Михайло Гайворонський емігрував з України – його рідна музична культура багато втратила. Про це свідчить лист до нього від Левка Лепкого: «Михасю, вертай, брате, нива запустіла […]. По школах, відколи тебе не стало, повне занедбання рідної пісні». І тут Михайло Гайворонський опиняється на роздоріжжі – з одного боку, його болить серце за рідною культурою, а з іншого він розуміє, що якщо повернеться – ще більше ризикує долею і буде під ще більшою увагою. Вирішує допомагати на відстані, усе своє життя, скільки вистачить сил. Як писав згодом Василь Витвицький вважав, що “між громадськими і культурними діячами української еміграції не було другого, хто втримував би такі безперервні, широкі й живі зв’язки з рідним краєм, як Михайло Гайворонський” – передавав за океан для оприлюднення свої музичні твори, фінансово сприяв просвітницьким товариствам, досліджував творчі біографії українців за океаном.

Уже за два роки після еміграції Михайло Гайворонський гідно відзначений саме як музичний діяч – стає стипендіатом Колумбійського університету – йому призначена стипендія ім. Мозенталя (Mosenthal Fellowship) на 1926/27 навчальний рік. Це відзначення особливе ще й тим, що вперше його отримав українець і до того ж – не громадянин США. Як зазначає американська газета «Свобода», це перший випадок у США, «що українець здобуває таке признання за свої інструментальні композиції» []. Згодом Михайло Гайворонський організовує виступи Товариства «Зʼєднані українські хори», де поєднав 50 колективів США і Канади – і тут він себе показав не тільки як віртуозний диригент-практик, але і як методист та організатор.

Поет Василь Пачовський у приватному листі захоплено пише Михайлові Гайворонському: «Я назвав би вас амбасадором українського мистецтва в американському світі. Бо кожна нація бездержавна перше пробиває собі шлях до державности через своїх мистців, які дивували світ ориґінальністю. А що ви спеціально користуєтеся народними мотивами в своїх творах, то вам легше і краще репрезентувати український музичний світ, ніж нашим наслідувачам Европи”.

З кожним роком Михайло Гайворонський чимраз виразніше відчуває, як дається взнаки хвороба легень. Та він намагається хворобі не піддаватися, а вперто і послідовно працювати. Він хворобі навіть трохи вдячний – адже саме вона звела його з вродливою, чутливою до культури лікаркою Неонілою Пелехович, також галичанкою, з якою він одружується у 1934 році і в шлюбі дуже щасливий. На той період він багато спілкується з уже згадуваним нами Михайлом Голинським, якому звіряє головну причину того, о йому так комфортно у шлюбі: дружина його цінує і дуже розуміє.

Якби у той момент Михайло Гайворонський запитав іншого Михайла  Голинського – чи не бачив він його першої дружини, і як у неї справи – Голинський, певно, розповів би. Бо справді, бачив її – за два роки після того, як Михайло та Марія розлучилися, на концерті хору Котка в Торуні. Вона вдачею лишилася така ж говірка, весела і фантастично харизматична, але через часті зміни місця роботи (вчителювала на Львівщині, в Помор`ї, в рідних Кобаках) втратила колишню тендітність і стала навіть трохи огрядною. А можливо – далося взнаки розлучення і жіноча самотність… У долі Марії Марфейчук заокеанська дорога двічі символічна – бо до Америки виїхав її чоловік, а також – її рідний брат Федір. Нам наразі невідомі достеменно роки життя Марії Марфейчук. Знаємо лише, що саме завдяки їй Кобаки у долі Михайла Гайворонського – особливе місце на карті світу, бо саме звідти родом його «гірська чічка», його перше велике кохання. По-родинному справжню, зрілу любов, він зустріне аж через 20 років. Але він ще про це точно не підозрював, коли, крилатий від щастя, писав «Міка-вальс» і мелодія вела його сама…

Іванна Стефʼюк (Олещук) –

письменниця, літературознавиця, кандидатка філологічних наук.

Членкиня Національної спілки письменників України. Наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини

Ілюстрація: Михайло Гайворонський у формі Українських січових стрільців із відзнаками капельника-”орудника” оркестру стрільців на вилогах коміра, 1918 рік. На цій посаді написав музику до 30 пісень. Пізніше очолював колективи військових музикантів в інших українських формуваннях. В Українській галицькій армії – ”візитатор військових оркестрів”, а в Армії УНР – ”головний капельник”. Світлина з архіву Бродівського краєзнавчого музею, вміщена у публікації Святослава Липинського

ДЖЕРЕЛА:

  1. Гайворонський Михайло Орест Іванович [Електронний ресурс] // онлайн-енциклопедія “Вікіпедія” – Режим доступу до ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%B9%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%9E%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87.
  2. Цалинюк Василь – диригент, композитор, педагог, громадсько-культурний діяч [Електронний ресурс] // Заліщицька ЦБС. – 2007. – Режим доступу до ресурсу: http://www.ukrcenter.com/%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0/%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE-%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9/25833-9/%D0%A1%D0%BF%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%B4%D0%B8.
  3. Букатчук Г. І. Освіта і культура / Григорій Іванович Букатчук // Здвиженський храм / Григорій Іванович Букатчук. – Снятин: ПрутПринт, 2008.
  4. Голинський М. Спогади [Електронний ресурс] / Михайло Голинський // Український Центр – Режим доступу до ресурсу: http://www.ukrcenter.com/%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0/%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE-%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9/25833-1/%D0%A1%D0%BF%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%B4%D0%B8
  5. Липовецький С. Перший випадок в Америці, що українець здобуває таке признання за свої інструментальні композиції [Електронний ресурс] / Святослав Липовецький // gazeta.ua/. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://gazeta.ua/articles/history-journal/_pershij-vipadok-v-americi-scho-ukrayinec-zdobuvaye-take-priznannya-za-svoyi-instrumentalni-kompoziciyi/792514.
Post Views: 731