«Наші таланти, як і наші душі, належать Всевишньому. Даровані! А оскільки ці дари незглибимі й невичерпні, то згодом, очевидно ж, повертаються до свого Першовласника, щоб знову комусь дістатися. Таланти – джерела, з яких п᾿ють покоління людей, у такий спосіб наснажуючись і наснажуючи інших витворами своєї індивідуальної духовності» (З попереднього).
1 розмая. У творчій літературній практиці неможливо уникнути моментів поціновування чужого доробку, текстів канонічних і сучасних; ідеш, озираючись навсібіч, дбаючи про простір стильового маневру серед інших стильовиків. Така поведінка, певно, властива всім фахівцям доброї справи. Але як є анахорети тихого душевно-духовного ділання, так є й цілковиті творчі самітники, які момент аксіологічний зводять до безперервних зусиль на вдосконалення єства, в тому і єства твору. Хотілось би не виходити з цього амплуа, хоч навіть найбільш зосереджені літерати вряди-годи спокушаються щось написати про побратима; дехто навіть вважає себе критиком, на щастя, не вдаючись до деструкції, притримуючись берега хай і суб᾿єктивної, та істини, – то єдина неруйнівна правда, на яку спроможна людина; звідси – літературознавча есеїстика, оцінювання чужих текстів власною творчістю, в якому превалює певна змагальність засадничості й образності, простір для мінімального взаємного виросту.
2 розмая. Слухав «Україну в огні» Олександра Довженка. Писалось як сценарій майбутнього фільму (екранізований по смерті автора) – надзвичайна динамічність і пластичність картин, персонажів, діалогів, але чи не вперше так глибоко відчув: ніщо не спроможне перевершити щомиті талановите письменницьке слово, з його універсальними можливостями передавання реальності й надреальності! Не кажу про разючу злободенність цієї кіноповісті, припсованої, на жаль, спорадичними реверансами в бік тодішньої диктатури, які, проте, мали б відвадити нинішніх наших літописців найвищого творчого рівня від бодай мінімального загравання із власть імущими. Більше б суб᾿єктивної істинності!
3 розмая. То знанню віддаємо абсолютну перевагу, то вірі – залежно від мисленного наставлення. Вони ж обоє – як сіамські близнюки: неповнота знаного перевисає до потреби у вірі, а кожна віра відштовхується від знаної, навіть фізичної реалії…
5 розмая. Щоденну коронацію сонця пропускають навіть сонцепоклонники…
6 розмая. Духовне розчулення – квітки розтулення…
Хтось наче смертію смерть поправ.
Хтось вічно в справі живе дієвій.
А хтось не має великих справ,
його найбільша – що в світі є він…
7 розмая. Нового не існує у принципі. Але час від часу радіємо поновній появі того, до чого той чи той із нас доклав свою неповторність. Тому нове – тільки творче, і навпаки.
Чи втратить книжка своє тіло? Ні, бо воно перебуває, по суті, в ідеальному співвідношенні з духом книжки. Такий же й витвір мистецтва. Людина створює їх як свій земний ідеал…
Навіть виняткова закритість письменника екстраполюється у словесну творчість – у повну відкритість і публічність (якщо йдеться про друк), до якої, однак, треба підібрати читацького ключика…
8 розмая. Поставити себе на місце Ісуса і чинити за Ним, – якщо не знаєш як повестися, – мабуть, легше, аніж стати на місце ближнього у розпачі…
Життя з прискоренням має свій вимір тільки внутрішній…
9 розмая. Іноді запитання десятикратно риторичне, але мусиш його висловити, щоби вжахнутись очевидності того, що сталося…
10 розмая. Дар свободи духа виявляється звільненням від здобутків свободи тіла…
11 розмая. Досі ніхто не дорівнявся Свіфтові в суперсерйозній казковості…
Хтось дуже давно носив оберіг цієї вишиванки, а відтак, вірячи в її силу, запаленим клаптиком із неї обкурював прислаблого. Оздоровча містика, що в сорочці тонко естетизувалася, мусила підсилити містику грубшу…
13 розмая. Конкурсні збірки віршів. На перше місце ставиш книжку, що є безперечно талановитим (з огляду на поетичність й інше) переживанням ключових подій і настроїв перших місяців московської інвазії в Україну, завдяки чому зовнішньо і внутрішньо патріотична; тільки неіснування такої книжки могло б відсунути її; в ній немало поспіху, що можна зрозуміти, але й багато знахідок. З нею сильно конкурує книжка, яка видається її своєрідною протилежністю: вивірені тематика, образність і версифікація; але вивірені в нашій поезії взагалі, через що в кожному вірші чи не все відоме і зрозуміле, поза спробою відкриття, – це інтелектуально-почуттєве віршування усталеного фонового рівня; через свою гладкість і загальну безпристрасність вона може поступитися ще одній настроєво й версифікаційно сучаснішій книжці…
У предметі поціновуймо корисну фізику, у книжці – талановиту метафізику!
14 розмая. «Господь неначе ворогом зробився…» (Плач Єремії, 2).
15 розмая. Коли з пересадою хвалять тебе, навіть дуже щиро, – не піддавайся, не розслаблюйся, не купуйся. Знай – то тягнуть час, не раз підсвідомо, для вишукування твого недоліка, щоб ним збалансувати свої… Похвала – не найкращий подарунок особистості.
Якби в дитинстві мав доступ до ось таких мистецьких методик і художніх знадобів, то нині був би вже, скажімо, як Мікеланджело? Гай-гай…
17 розмая. Практичний сенс. Якщо сенс, то не практичний. І навпаки. Бо ж – цілком різні речі. Але прагнемо поєднувати їх. Як тілесне з духовним.
18 розмая. День музеїв. Може, шедеврів та їх доглядачів? Перші ніби випали з поточного часу, а другі пильнують, щоб вони туди не повернулися – не стали об᾿єктом небажаної прихильності якогось фінансового чи побутового невігласа. Снують, старенькі, із зали в залу; переважно жінки; хоч-не-хоч знаходять чи не знаходять спільну мову з виставленим, принаймні із двома-трьома…
19 розмая. Якщо падати, то обличчям чи ногами вперед? Це дилема…
20 розмая. Вкотре пересвідчуєшся: натура економить барви. Тому-то й існує кольористичне мистецтво – щоб доповнювати, додавати заощаджене задля гармонії не так естетичної, як ойкуменічної…
22 розмая. Сприймаючи тексти як людей, більше знаєш про ті, яким симпатизуєш…
Непораховані літа.
Бодай на пальцях.
Чи твій то птах як дим протах –
неперевальцем?..
23 розмая. Саме маленькі пригоди зачіпають за велике «живе»…
Якщо батьки виразно не заповідають своїм дітям тих чи інших статків, то діти дістають шанс вдатися до правдивої творчості – витворення того, що згодом буде успадковане…
24 розмая. Справжнє те, що сягає поза власне-приватне…
26 розмая. Стаючи предметом високого мистецтва, відчуття юного серця узаконюються у статусі цілком зрілих…
Явища не змінюються; але чи підлягають змінам люди при явищах?..
Талант – насамперед свобода. Свобода здорового думання й відчування.
27 розмая. Стосовно класичного письменства. Європа писала таки рукою в білій рукавичці – і чистіше, і тепліше…
Щоб стати океаном, треба пуститися свого приватного причалу…
Людина дитя Всевишнього, тобто десь і бог, але ніколи, у жодному разі – не надлюдина…
28 розмая. Творчий чин, як і спасіння, здійснюється поодинці…
Інколи не писання, а читання власних текстів вирятовує автора із творчого провалля…
Остерігаймось безоглядної командної гри не на футбольному полі…
30 розмая. Нема як розібратися в цьогорічних нюансах зеленої барви – перешкоджає ближня замшілість…
Як писати, коли серце списане батогом хамства?..
Богдан Смоляк
Світозар 2023 р.
Замість ілюстрації – етюд «День квітів» (акварель)