Художники Олег Левицький і Петро Кисіль є унікальним творчим тандемом мистецької Борщівщини. Народилися у Борщеві в один рік, тут ходили до школи, разом вчилися художній майстерності, і сьогодні – друзі-нерозлийвода. Навіть виставки своїх робіт вони готують в один день. І так – з року в рік!
Чергова спільна виставка митців була ювілейною, адже кожному виповнилося по 65 років. Три зали Борщівського краєзнавчого музею заледве умістили роботи художників-друзів. Творчі доробки Петра Кисіля і Олега Левицького вражають мистецькою глибиною, майстерністю і довершеністю. Усі ці риси проявляються у кожній роботі митців: чи то у графіці, чи у пейзажі, чи фотознімках пана Олега.
Хоча у кожного художника – свій погляд на світ, який вони зображають через призму особливого бачення тих чи інших речей, проте багато і спільних рис. Обом довподоби пейзажі, де домінують наймальовничіші куточки рідного краю, обоє люблять зображати квіти. У Олега Левицького просто неймовірна квітково-етюдна тематика, у якій ніби оживають чорнобривці, іриси, бузок. У пана Петра – переважають пейзажі. У поле зору художника попало польове каміння і він побачив у ньому «Рапсодію», звичайний кар`єр із бульдозерами теж став мистецьким полотном, «Дух трипілля» вразив своєю філософією.
Мати хорошого друга у творчості – то дуже корисно і важливо. Передусім для критичного аналізу, поради, взаємодопомоги. Коли поруч людина «своєї руки», яка має таке ж світобачення і смак, тоді й твориться легко. Бачимо це на прикладі мистецьких робіт Петра Кисіля і Олега Левицького, які направду потішили борщівців таким чудовим багаторічним доробком.
Петро Кисіль – учень відомого художника, теж нашого земляка Івана Балана. Пройшов хороший вишкіл у мистецтві навчаючись у Московському народному університеті ім. Н. Крупської. Усе своє життя пан Петро нерозлучний із пензлем. У селищі цукрового заводу ще досі пригадують його декорації, які він готував для трупи самодіяльного театру цукрового заводу. Залишилась добра згадка про митця і у працівників Борщівської художньої майстерні. Тішить, що і сьогодні Петро Кисіль має що сказати поціновувачам своєї творчості. Він часто бере участь у різних колективних виставках, а його роботи знаходяться у багатьох приватних колекціях.
Мистецький почерк Олега Левицького неможливо сплутати з іншими. Його особливий стиль одразу впадає в око. У митця є неповторний смак до красивого. І не важливо: чи це художнє полотно, чи світлина, від усього йде неймовірна позитивна енергія, яка манить, притягує. Ось де сила мистецтва! Власне, таким щирим і позитивним уже багато років знаю пана Олега. Поряд із натюрмортами і графікою Олег Левицький представив на виставці свої фотороботи високого мистецького рівня, які багато хто із відвідувачів плутав із картинами. Закінчивши факультет автоматики Львівського політехнічного інституту і працюючи інженером-програмістом у науково-дослідному інституті, він, однак, залишався вірним полотну і пензлю. І ця любов до художнього мистецтва розтягнулася на багато-багато років. Можемо завдячував ати пану Олегу не лише за високохудожні роботи, але й за створення меморіального музею Леопольда Левицького у селі Бурдяківцях, який він очолює з 2001 року. Слава великого українського графіка і живописця, який народився у цьому мальовничому селі, належно поцінована стараннями саме Олега Левицького.
Виставка двох борщівських майстрів пензля, без сумніву, стала вагомою мистецькою подією року. Хочеться побажати нашим славним землякам творчого натхнення, наснаги і сили духу на ниві творчості на ще багато прийдешніх років.
Ірина Мадзій
Фото авторки матеріалу.
