Нехай життя – момент
і зложене з моментів,
ми вічність носимо в душі…
Іван Франко
У різні часи, на різних цивілізаційних зламах мислителі різних народів намагалися переконати нас, що людина, позбуваючись свого тілесного існування, продовжує жити в дусі, у спогадах, у серцях живих… Пам’ять… Трагедія ж наша в тому, що живемо у світі речей, у світі тлінного побуту, а не в світі безсмертної ідеї, яку обґрунтовують сучасні наукові досягнення. Є дві смерті. Перша – тілесна: «І вернеться порох у землю, як був…» (Екклезіяста 12:7а), а друга – духовна, коли стирається пам’ять:
Заспіває моїми вустами
насторожена тінь солов’я –
і за обрієм літа розтане
волошкова стежина моя.
Відпочину – чолом у барвінок,
у полин, у зелені дощі.
Це навіки. Це ти, Україно,
берегине моєї душі.
Україно! Душа не забуде.
Поки чую тебе – не помрем!
Хай горою ти ляжеш на груди,
та не будеш мені тягарем.
Петро Перебийніс
Про інше життя нічого не знаємо: «…а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!» (Екклезіяста 12:7б). Не знаємо того, «Яка важка у вічності хода! … невже і я іду вже, як за плугом?!» (Ліна Костенко). Хоча ми віримо, що душа безсмертна, але нам важко позбутися думки про те, що в певний час вона розлучиться зі своїм смертним тілом. І в цьому не наша вина: «… усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця…» (Екклезіяста 3:11). Ми багато чого не знаємо, але є вічні істини. Бог вічний і справедливий, любов вічна, і все, що правдиве, те – вічне, моє.
Пам’ять не має права старіти, бути забутою, щоб не переривалася духовна нитка цілісності роду. Вже сивочолими зрозуміємо, яке то щастя, коли хтось думає про нас, молиться за нас і поєднаний з нашим серцем невидимою духовною ниткою життя. Сподіваємося, що десь там, у небесній Вітчизні, наш незабутній і добрий Микола Петренко складе свою щиру молитву за своїх рідних, колег, тих, які люблять і зберігають у своїх серцях пам’ять про нього.
Поет жив словом, був правдомовцем, пильнував своїх слів, щоб вони плодоносили правдою, добром, любов’ю, діяв у відповідності зі сказаним словом, оберігав рідну мову, будучи переконаним, що поезія – вище існування мови:
Я слово рідне ніс як контрабанду
Крізь митниці – їх ще й понині тьма.
……………………………………………………..
Чи Ти мені яку поставиш свічку,
Чи добрим словом сина пам’янеш?..
«Свічка від України»
- S. Микола Петренко (6.11.1925 – 10.10.2020) народився в сотенному місті Лохвиця на Полтавщині. Автор понад 120 книг поезій, прози, гумору, публіцистики, віршів для дітей, казок, пісенних текстів. Похований на полі 51 Личаківського кладовища у Львові.
________________________________
*Богдан Дячишин. Про моменти життя, обійняті словами. Львів: РАСТР-7, 2021. – 140 с. Присвячена світлій пам’яті Миколи Петренка.
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів