Марія Людкевич. Сповідь вільної жінки: повість у листах. У кн. Марії Людкевич «На гойдалці дня і ночі». – Львів: Сполом, 2018. – 404 с.
Усамітнюються лише сильні,
інші привалені самотою.
Богдан Смоляк, «Альпінарій»
Із означень слова вільний можна вибрати таке – це той, який звільнений від певних обов’язків, який не терпить обмежень, якому ніхто, ніщо не заважає, якому ніщо не стоїть на перешкоді, свободолюбний… І що ж? «Насолоджуюся самотністю, особливо вечорами… Треба в щось вірити, щоб гідно вижити» (Надя, с. 255). А як жити з такими думками? «Якби з ким сісти хліба з’їсти, / Промовить слово, то воно б…» (Тарас Шевченко). Надю, Надю: «Я часто думаю над тим, чому зникає любов, ця невидима божа сила, що єднає двох… А де ж та правда і совість, якщо кожен підходить до них зі своїми мірками: мені можна, тобі – ні» (Марія, с. 257). Прислухаймося до порад Марії, бо логіка буття – це, коли добре мені, то й добре моєму ближньому. Логіка – це не «хитрість світового розуму» (за Геґелем), щоб користуватися індивідуальними інтересами і пристрастями для досягнення своїх цілей, бо ще Сенека вчив жити для інших, якщо хочеш для себе жити…
А тепер порозмислюймо над назвою статті. Бог є Дух. Бог – Абсолют, згусток енергії ідеального вакууму; ним є і за його допомогою все творить. У книжці Мічіо Кайку «Фізика майбутнього» є розділ «Нанотехнології» (Все з нічого?); за Луї Пастером, – «Значення безмежно малого безмежно велике». «Безмежно мале» – це вакуум чи порожнеча? Вчені Білоруської академії наук дійшли висновку, що ідеальний вакуум володіє колосальною енергією. Як її опанувати? Чи може її задіяти Той, що створив усе і всіх?! Чи здатні ми це бодай зрозуміти? Та хай там як, але в нас достатньо розуму для того, щоб розважати над наступним текстом, щоб мозок наш працював і захоплювався прочитаним: «Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталося видиме» (Послання ап. Павла до євреїв 11:3). Що ще? У кожній живій істоті, як і дереві, рослинці (яким чином вони мислять, ми не знаємо і не маємо змоги дослідити доступними методами), є невеличка, крихітна частинка Божого Духу. Різниця між людиною і твариною полягає в тому, що людині даровано здатність наповнювати свій мозок знаннями і мислити, творити, примножуючи цей Дух; тварини ж отримують для життя Дух з базовим вмістом запрограмованих інстинктів. Тварина дивиться під ноги, а людина інколи споглядає зоряне небо. Якщо цього «інколи» буде більше, то й духовність людини зростатиме. Дух Божий всюди і в усьому, і гармонія в людських стосунках була до того часу, поки люди були поєднані цим Духом – Адам із Євою трималися за руки.
Про любов та зраду писано багато в усі часи. У книжці Робіна Данбара «Наука любові та зради» (а це 346 сторінок) досить детально досліджуються основні причини зради: «Близькі стосунки мають непевне майбутнє, якщо це не стосунки в родині. Якщо постійно не підсилювати романтичні стосунки частим спілкуванням… жінки переживають нехтування собою набагато глибше, ніж чоловіки. Отже, видається, що приблизно третина чоловіків може мати схильність до поганої поведінки…». Я ж думаю, що на гармонію інтимних стосунків впливають ще й фізіологічні відхилення в організмі жінок і чоловіків. Деякі психотерапевти стверджують, що в сім’ї мають домінувати: спільні погляди на життя, однакові гастрономічні уподобання, гармонія інтимних стосунків, бажання погладити один одного, бо «Кохати – це не значить дивитися одне на одного, кохати – це значить разом дивитися в одному напрямку» (Антуан де Сент-Екзюпері), і спілкуватися, говорити про те, що разом побачили. Пам’ятаймо просту істину, що спілкування дає можливість пізнати одне одного. Оберігаймо оберіг свого рідного щастя, шануймо одне одного, бо все руйнується тільки і тільки зсередини, перевиховати можна (і це нам під силу!) самого себе (пізнати можна – того, кого полюбив).
В цьому житті, чомусь вже так ведеться, що молоді закохуються, одружуються, будують спільне родинне кубельце, але, коли нема отого, «… коли бачиш і відчуваєш серцем» (Надя, с. 260) – чоловіки задивляються на молоденьких. Жінки несуть на своїх струджених плечах практично увесь тягар сімейного буття – чоловіки розкошують на дивані з газетою і телевізором. Брак спілкування, спільних уподобань, єдності в плеканні інтелекту, духовності у процесі осягнення сенсу життя з Богом, бо ж полюбити можна того, кого пізнав, а пізнання через спілкування. Надія не змогла «… все перекреслити і забути» (с. 266) і змиритися з порадою Марії, що «… жінка повинна вміти прощати гріхи інших; це не принижує її, а, навпаки – підносить» (с. 266), бо «Розум людини припиняє гнів її, а величність її – перейти над провиною (інших – Б.Д.)» (Книга приповістей Соломонових 19:11). Не кожному дано «перейти над провиною», бо «Той біль, якого ти не заслужив, / Найболісніший» (Овідій).
Читаю зболені думки про єдине дароване Богом кохання, розмисли про долю-недолю: «…о! де ж це мистецтво справжнього кохання! …бо що ж та жінка варта без любові чоловіка, адже з нелюбові народжується нелюбов (сама сахнулася цих слів своїх…)» (Жанна Юзва, «Тече вода»). В пошуках любові (кохання), Надя «… вийшла на полювання…» (с. 269). І пішла наша Надя по руках, бо пошуки, без пізнання людини, духовності – це лише тимчасові фізіологічні задоволення: «Ти подивуєшся, що я так швидко закохуюся. Але повір, це були божевільні миті краси і душевного єднання» (Надя, с. 275). Як зачаровувалась Надя, то так швидко і розчаровувалася, бо тільки правдиве перемагає і зостається отим єдиним, дарованим Богом почуттям вічності… Блуд помножується блудом, і людина забуває, що, крім тіла, має ще душу (незнищенну духовність). У Марії беруть верх розмисли про духовне начало людини: «Ох, Надю, в мене таке враження, що ти зайшла не в ті ворота і попала не в той двір, де тебе виглядають. З твоїм золотим серцем – такі випробування» (с. 290). Серцю не накажеш, але нехай наші вчинки керуються думкою серця. Оберігаймо своє серце («серце» – в біблійній мові часто «розум») від лихих і немічних тілесних думок, «Бо де скарб твій, – там буде і серце твоє!» (Євангеліє від Матвія 6:21). І якщо в пам’яті не залишилися миті життя, які межують із вічністю, то це не любов… Коли ж вона віддалялася, в порухах її єства я бачив незбагненне й вічне:
І неможливо зупинить
Щасливу мить, яка безмежна,
Але всього лише на мить.
Леонід Талалай, «Щаслива мить»
Пережиті моменти болю, сльози пам’яті допомогли Марії осмислити сутність життя, вічності, зберегти любов до життя: «Так і стоїть у мене перед очима ця німа сцена сліз, розпачу, горя. Отоді я знов зав’язала вузлик між вічністю і миттю. Торік, коли помер мій батько, я вперше відчула і зрозуміла це почуття втрати і порожнечі…» (с. 296), а це інший погляд на світ, можливість поділитися пережитим, порадити іншим здолати біль, самотність… Закоханість, дорога Надю – це не втеча від самотності і не любов. Науковці стверджують, що вони з’ясували дві речі: «Перша: людські системи парування досить різноманітні, принаймні в тому, що вони можуть переходити з моногамії в полігамію. Друга полягає в тому, що, незважаючи на це, всі системи парування, як видається, підкріплені тими ж психологічними процесами, феноменом, який має загальну назву “закоханість”» (Робін Данбар, «Наука любові та зради», с. 272). «Закоханість» без духовності, якщо писати розмовною мовою – «хімія любові» – не може бути любов’ю, яка ніколи не перестає!
Надя не дослухалася до порад Марії, але ж, дорога моя подруго, «Все іде до кращого, але не безболісно» (с. 297). Ще не зима, але й не осінь, яка багата плодами своїми:
Ще не осінь,
……………………………..
Це ще не літо бабине,
Лиш сон,
В якім любов – як срібна павутина…
Марія Людкевич
– А на якому віражі
зустрілись дві дороги?
– Це біла магія душі,
Тайнопис Бога.
Ліна Костенко
На віражі Божої любові будуймо родинні стосунки «вільної жінки», бо Дух Божий всюди і в усьому, а співпраця з Ним – це воля, і тоді то самотність відпочиває на скрижалях вічної пам’яті Бога живого… Нехай книжка промовляє мудрими порадами Марії Людкевич до сердець вдумливих читачів. Повість і повчає, і допомагає задуматись над сенсом життя людини, сутністю любові, стосунків у сім’ї…
_______________________________________
*Друге послання ап. Павла до коринтян 3:17б.
Богдан ДЯЧИШИН, член НСПУ, лауреат премії ім. Івана Огієнка, м. Львів