(Олександр Бобошко. Достиглі дички. – Харків: «Майдан», 2020. – 140 с.)
О. Бобошко щойно порадував одинадцятою збіркою поезій. “Достиглі дички” — назва, що видається пов’язаною з окресленим часом у природі. Тут на думку спадають “Передспасся” (2014) та “Ще трохи травня” (2018). Але тим, хто досить добре обізнаний із творчістю харків’янина, відомо: чи не в кожній збірці автора присутні усі чотири сезони, а за кожним позірно простим образом криється глибший сенс. Приміром, “Пора Терезів” (2006) — не астрономічний період з 23 вересня до 23 жовтня, а пора вибору і його вага.
То чому достиглі дички? Дичка — неокультурене плодове дерево. Його плоди завжди трішки з кислинкою, але від того не втрачають притягальності. Саме дичка, з погляду автора, була отим деревом із плодом пізнання добра і зла. Ось як О. Бобошко перетлумачує біблійну оповідь:
«…Ми тоді перебрали,
коньяками бавлячись та мадерами.
Що тобі! Поболіла добу голова –
й затихла…
Я, Адаме, вагітна. Й хочу яблуко з о-он того дерева.
З раю хай виганяють. Насолодитися встигла.
Змії тут ні до чого.
Т а р г а н и із черепної коробки
раптом засумнівались:
чи вдало пройдуть пологи?
А життя наше, Адасю (ти ж і сам розумієш) – коротке.
Не відмов же! Скуштуймо,
богом обрані й безголові».
…І жили вони довго в Едемі. Дітей плекали.
Адже серце Всевишнього (виявилось) – не камінь. (С. 129)
Богом обрані і безголові — не тільки про Адама і Єву. А і про всіх їхніх нащадків, що з ласки Божої жили в Едемі, та через власну безвідповідальність постійно його нищили. Про це ж без символічного прикриття, з домежною афористичністю мовиться в іншому вірші:
Сторицею доля воздасть нам.
За все, що вчинили, – сторицею.
Обмежена відповідальність –
всесвітня біда, товариство. (С. 34)
Прямота вислову частенько робить ліричного персонажа збірки “Достиглі дички” (і автора, що стоїть за ним) такою “дичкою-кисличкою” в сприйнятті оточення, схильного судити.
Ти мене, тумане, захисти
від ворожих поглядів
і заздрісних.
Хай напишуть: «Вийшов на базар – і зник.
Ні себе, ні інших не простив.
Завше був якимось непростим:
цей дошкульний тон та інші вади…». (С. 100)
Коли свідомість не хоче сприймати застороги і повчання, вона сприймає лише дошкульний тон. І форма подачі — іронічна чи серйозна — суттєво ситуації не змінить. А могла б. Не дарма ж дички в Олександра Бобошка достиглі. Достиглість — ознака зрілості, духовного повноліття. Метафорично цю пору поет означує в строфі:
…Та осінні мотиви поступово вплітаються у сни вчителів.
Серпень. Сказати не можу: «Старий», але повно-літній.
Не побачиш на вулицях
дівочих плечей оголених
чи колін.
З урахуванням дощів,
Сонцю важко полум’яніти. (С. 125)
Пізній серпень, коли “достиглі дички вже впадають в око, / і календар лякає Третім Спасом” (С. 11) — пора мудрості, що у найновішій збірці поета виявляється в щедрій афористичності (чи не найбільшій, якщо зіставляти з попередніми книжками автора):
… аж раптом починаєш розуміти:
не вічний серпень і життя не вічне. (С. 11)
Допоможіть мені, маестро, бути витриманим,
бо крізь емоції навчатись надто важко (С. 43)
Час, на відміну від ліків, нічого не гоїть,
а на відміну від пастора, і не навчає. (С. 66)
Будьте пильними з ним: ще покаже себе, ще не вечір.
Вже порвалась об ікла
зношена шкура
овеча (С. 69)
… світ, у якому ділкам не бракує спритності
і користується попитом все підробне…
Доброго ранку, земляни!
Якщо він добрий. (С. 111)
Зробивши паузу, ліричний персонаж (а почасти і автор) осмислює почуття “складні і змішані”, що викликає у ньому пора на порозі осені, коли “під ноги яблунь із-за Спасової пазухи / червоні й жовті осипаються плоди” (С. 9). Роздуми Олександра Бобошка сповнені легкої іронії, тонкого ліризму, свіжості образів і вишуканості рим. От хоч би зачин вірша “Відпустка”:
Роблять заштрики серпню
здоровенні колючі каштани,
щоб іще й після Третього Спаса
старий тримався.
…Пляж найближчий – під боком.
Втім, я мислити схильний масштабно:
хай не Рим і не Ріо,
та прагне душа Труймяста. (С. 37)
Коли говорити про риму поета, то вона у збірці “Достиглі дички” не тільки прикінцева. Зустрічаємо випадки рими, що поєднує початкові слова у першому рядку віршів (“інколи — іклами”, “доба — добра”):
Інколи — іклами. Іноді — лагідно.
Власне, аби результат. (С. 24)
Доба добра… Була вона востаннє,
коли ще
кожен кожного любив (С. 25)
Також в цій збірці трапляється рима, що базується на принципі анаграми, коли перестановкою літер утворюється нове слово, що розвиває асоціативно рух сюжету (“В коморі — морок”, “Водолій володіє”):
В коморі – морок. Тимчасово призупинено відпуск.
Бо дуже важко зрозуміти, де – олія, де – віскі.
Не переплутати б з морозивом смачним
дріжджі «Львівські» (С. 58)
Лютий. Небо вже трошки вище.
Водолій
володіє долями. (С. 105)
Водолій — це сузір’я, під яким народився Олександр Бобошко. Тож метафора набуває елементу автобіографічного. У лютому наступного року Олександр Бобошко відзначатиме ювілей. Озираючись на перейдене, автор бачить себе за крок до осені і зізнається:
Отже, не схильний до сильних емоцій і сліз,
стримано дякую літу за мед і черешні.
…Буде непросто.
Але устигатиму.
Скрізь.
Витягну.
Витисну.
Виграю.
Беззаперечно. (С. 134)
Перейняті оптимізмом і вірою рядки, що їх легко сприймати на віру. Тим паче, що:
Серпень спеченим яблуком
котиться ген до фінішу.
Я себе відчуваю
до літа
щодня прихильнішим. (С. 10)
Оце “спечене яблучко” — метафора збірки “Достиглі дички”, що пропонує читачеві розпізнавати добро і зло, пізнавати життя у повноті барв, емоцій і погодно-життєвих умов, дошукуватися сенсу і мудрості, впізнавати автора, смакуючи кожним шматочком-рядочком.
Надія Гаврилюк