Ісус Христос ніс слово Боже й звертався під час Свого земного життя до народу його тодішньою рідною, арамейською, мовою. Також і святий апостол Павло писав ще у І столітті: «Так i ви, якщо промовляєте язиком незрозумілі слова, то як зрозумiють, що ви говорите? Ви будете говорити на вітер… Коли я молюся незнайомою мовою, то хоч i дух мій молиться, але розум мій лишається безплідним… В церквi хочу краще п’ять слiв сказати розумом моїм, щоб i iнших наставити, нiж тисячi слiв незнайомою мовою» (1 Кор. 14: 9, 14, 19).
Притча про лихе Слово
Двоє друзів посварилися. І один друг почав усім знайомим говорити погані слова про свого друга.
Але потім він заспокоївся і зрозумів, що не мав рації. Він прийшов до свого друга і попросив вибачення.
Тоді другий друг сказав:
– Добре! Я тебе прощу. Тільки за однієї умови.
– Якої умови?
– Візьми подушку і випусти усе пір’я на вітер.
Перший друг так і зробив. Він розірвав подушку. Полетіло пір’я…
А вітер розніс це пір’я всім селом.
Задоволений друг прийшов до іншого і сказав:
– Виконав твоє завдання. Я прощений?
– Так, якщо ти збереш усе пір’я назад у подушку.
Але, самі розумієте, неможливо зібрати все пір’я назад. Так і погані слова, які вже розлетілися по всьому селу, та які почули інші люди, не можна забрати назад.
Благородність, шляхетність, великодушність, аристократичність, лицарство були во дні они самоповагою Українців!
Лицарський етикет
припускав і зобов’язував вірність християнським ідеалам Біблії. У лицарство посвячували юнаків, чоловіків – воїнів з числа представників благородних станів. Лицарський девіз: душу – Богові, честь – нікому.
Гама нашої мови вітцівської така: ДО – довершена, РЕ – респектабельна, МІ – мінорна, ФА – фантастична, СОЛЬ – сольно-вокальна, ЛЯ – лямурна, СІ – сієста.
Мовонько моя безталанная, щастячко моє кволенькеє!
Скільки Тебе зреклося-одцуралося, мільйони Тебе ненавидять, ждуть Твоєї кончини.
Та сила Твоя безсмертная!
Сліду від них не лишиться!
А Ти, освячена, у віках красуватися будеш!
Трагедія нашого народу в його історії передовсім полягає в чорному пороці — зраді. Ще в 11 ст. зрадником стає князь Святополк. Зраджували свій народ Вишневецький, Пушкар, Барабаш, Кочубей, Іскра, Ніс…
Зраджують свої — і саме й лише свої. Ворог зрадити не може — на те він і є ворог. Трагедія в тому, що занадто часто зраджують ті, хто користується повною довірою.
Зрада розглядалася в історії, і зараз часто розглядається не як «вчинок Юди», а як така собі хитромудра, до того ж успішна «політтехнологія». Соромитись немає чого.
Тільки коли повернемось до єдности, тоді щезне ця проклята ганьба нашого народу!
Радіо — новини, музика, релакс…
Телевізія — гіпноз, зомбування, отупіння…
Книга — позитивна реконструкція Особистости…
Біблія — Одвічна Книга Любови!
Зиновій Бичко, НСЖУ