Байдак І. До і після…: Літ-худ. видання / І. Байдак. – Хмельницький: ПП Балюк І. Б., 2018. – 100 с.
Любов до отчої землі, життєлюбність, життєствердність, а між тим – добрий, житейський гумор. Усе це притаманне творчому почерку Ігоря Байдака. І саме це можна знайти у його книзі «До і після…»
Тут все своє, просте і незрадливе,
Як добрий день, як в зорях тиха ніч,
Блищать шаблі, голубить вітер гриви,
Це козаки вертаються на Січ… –
читаємо у вірші, присвяченому «Живим і полеглим героям України під час російсько-української війни».
Автора болить сьогодення, звідси і патріотичні нотки, умовиводи, подекуди – вбивчі: «Не білі стіни, а німі сніги / Нас заганяють, наче у палати», «Народ мій, як отой карась: Наживку на гачку хрясь – хрясь, // На хробака іде, на хліб, // На все, що приведе у гріб», «Вже досить наступати на граблі, // В садах свої налилися ранети», «Все живе у судинах планети, / Відлітають лише поети».
І, звісно ж, не оминути риторичних запитань, які підсилюють тональність збірки:
У ріках наших плинуть коропи,
В лісах своїх радіють соловейки…
Чому ж і далі поміж нас раби
Співають під чужинські батарейки?
Неординарна метафорика: «А січень зблід, неначе на хресті / Його скінчилась нині Одіссея», «Знову осінь, знову айстри / Вересень складає в тайстру» тощо.
Олюдненість, оживленість – саме це увиразнює художній світ книги «До і після…»:
Вчора вітер допоміг –
Потрусив мені горіх,
Покидав униз грушки,
Яблунь розбудив вершки…
Пошумів і тишком зник
Безкоштовний працівник.
(«Помічник»).
Поміж класичними віршами є білі. Наприклад, «Моя країна»:
Моя країна – тролейбус,
Тролейбус похилого віку,
Зі скрипом зупинки долають
Знедолені та каліки.
Як тут короткими мазками виписано сьогодення, болюче й разюче!
Або, скажімо, такий верлібр:
Січневі вірші схильні до повстання,
Але приречені, як різдвяна ялинка,
Крокують засніженими вулицями…
Відчувається тонка душа лірика:
Після мами все не так –
Сонце світить абияк,
Вітер дує, мов халтурить,
А душа тихенько журить.
(«Мамі»).
Не можна пройти повз отакі рядки:
На місці дідової хати
Не забринить дитячий сміх,
Але вертаються крилаті
На місце, де вцілів горіх.
(«Старий горіх»).
Неординарністю позначені вірші про рідне місто:
В старому дворику лоза,
Тут не вживають і не курять,
В старому дворику душа
Живе під іменем – Проскурів.
(«Дворик на Проскурівській»).
Або ж такий:
На вихідний Вкраїни сину
Товар несе «блошиний» ринок…
Життя минає крок за кроком
Перед чомусь сумним пророком…
(«У парку Франка у Хмельницькому»).
«Родзинкою» збірки є гумор, щедро присмачений. Проскурівський. Але таке треба читати. І насолоджуватися. Бо тут «душа…під іменем – Проскурів».
Юлія БОНДЮЧНА