(Павлік Володимир. Навіщо багато говорити. – Львів: ЛА «Піраміда», 2021. – 232 с.)
Ми з Володимиром однокоріневі у Логосі: Павлік і Павлюк.
Якщо «відмінювати» наші фамільні маркери за українським алфавітом, то Павлік буде зверху…
Прагну бути уважним до людей, із якими звела мене доля і які делікатно уважні до мене відносно довго.
Я вже писав про шляхетні риси в характері цього чоловіка, у якому на моїх очах несподівано, як динозавр із яйця, проявився письменник. Наважуюся вважати – що не без моєї участі за принципом: із ким поведешся…
Перейнявши у Володимира чимало хороших етично-естетичних звичок (принаймні, так мені видається…), аз грішний із психофілософським задоволенням пишу передмову до його свіжої книги, яку на його прохання ненав’язливо підредагував.
Книга ця, як бачимо, містить образки-флеші та просто записи емоційних думок чи вдумливих емоцій автора («вислови, афоризми, жарти, міркування, думки»), чия художня правда і правда життя сплелися, як, власне, слова у добрій пісні, як Інь і Ян, як віскі і… сир, як Володимир Павлік і Луцьк…
Сам психотип Володимира Павліка, за плечима якого разом із ангелом-охоронцем стоїть Муза, – гедоніст-неоязичник із його мудрою любов’ю до життя нагадує мені 104-літнього Андрія Ворона із популярної книги Мирослава Дочинця «Многії літа. Благії літа», тим більше, що й батько нашого Володимира – довгожитель…
І якщо Павлікові образки-флешки можна термінологізувати як новелки, ажурні архітектурні споруди зі слів, то одно- чи кількареченнєві записки – як цеглинки чи прикраси до них, які красиві і корисні і самі собою, як перлинки, які можна об’єднувати у намисто, а можна милуватися ними як самодостатніми плодами болю і кайфу у розмаїтих їх проявах.
У цій книзі, яка може стати для потенційного реципієнта (хоча довірливість Володимира може свідчити про те, що він насамперед спілкується зі своїм Alter ego, як і всі письменники, зрештою…) посібником із практичної психології, багато емоцій, стриманих і не дуже, − і це файно. Бо ж література – це і є історія емоцій, які при всьому тонкому гуморі («Як би то так… щоб… і вони були ціленькі… і… Вовк/а ситий, задоволений…; Натхнення… на підході!.. …І у тебе також?; Вова, ти класний… при мінус 20. (Задумався: градуси, кілограми чи роки); Так, він не лікар… але щоразу коли пригощав… вишуканим вином… мені ставало легше…; У ресторані… за 6 метрів від нього… за столом голосно волають дівки… От він і… збудився… навпаки»), етичній та естетичній стриманості, шляхетності Павлік маркує-фіксує графічними фокусами − знаками, символами: великими буквами, трикрапками, смайликами, «ммм», «Ооо» тощо, але чомусь ніколи жирним шрифтом чи курсивом, як-от (беру із тексту навмання): «Не брешу… я розфарбовую правду; Краще пити менше, але краще… А ще краще – смакувати, а не пити…; Даю майстер-клас: “Як правильно поводитись, коли тебе пригощають”; “Недарма викинули гроші на вітер”… у перекладі – “Добре вчора посиділи…”; Слово – легко вимовляється… та багато важить… Не розкидай… бо надірвешся…; «Не треба читати мої смс раніше від мене»; Спробували усякого, повернулись до порядного… (до скромного, розумного, надійного)»…
Такі-от афористичні (афоризм – це добре відредагований роман) вислови автора можна диференціювати при бажанні на філософські («За які гроші можна купити… хоча би 1 хвилину і повернути стрілку відліку на годиннику назад? А казали – усе продається!; Кохання… вимушена пауза для розуму…; Глибини не видно… її відчувають…; ЧИМ ВИЩЕ ПІДНІМАЄМОСЬ… ТИМ МЕНШЕ РОЗМОВЛЯЄМО; Розкутість і Цнотливість… мають своїх прихильників… але ж між собою дружать та… обмінюються досвідом…; Я відповідав людям добром… але бачу – краще… взаємністю…»), психологічні («ГАРНЕ ТРИЧІ ПРОЖИВАЄШ… КОЛИ ГОТУЄШ І ЧЕКАЄШ… КОЛИ ВІДБУВАЄТЬСЯ… КОЛИ ЗГАДУЄШ… то ж творіть гарне, живіть довше!; У рингові… в шахи не грають…; Не питайте ніколи нікого – скільки тобі років? Окрім дітей…; Яким би ти не був… все одно хтось знайдеться кращий, сильніший добріший, багатший, чуйніший, гарніший за тебе і, навіть, якщо його немає, він житиме в її уяві…; Я тішусь спогадами… вони мене не ранять…; Гарний настрій… твоє щеплення… від стресів…; Скучати за кимось – приємність… Очікувати… нудьга…; Якщо вам набридло нічого не робити… відпочиньте – зробіть щось корисне…: − Ти одна чи хтось у тебе є?.. – Хтось є… але я одна…»; ідеологічні (хоча до політики Павлік безпристрасно холодний): «Перед тим, як (народ) дурити… треба добре насмішити…; Перед тим, як (народ) дурити… треба добре насмішити…»).
Стильний у життєтексті, Володимир Павлік природно, органічно віддзеркалив цю вроджену стильність вербальний текст (парадоксальна несподіваність, ненав’язливий волинський суржик – як іскриста гра авантюристичного розуму, майже сороміцька, але тонко-інтимна еротика… емоційна родзинка серця чутливого козака), що закономірно і свідчить про письменницький дар автора, як-от: «Ходять у центрі люди… Ото пішов п’ятисот-гривневий чоловік, отой сто-євровий, оцей двохсот-євровий, і той… шестисотий… а ось цьому я взагалі нічого не позичав…; Мовчиш… а вона просить… посмакуй мене… ммм… поки я гаряча… (Tvoja kаva); Зробила селфі − і має спокій… Селфі – це не те, що ви подумали…; Одягайтесь “прилічно”… бо, не дай Бог, стане зле… залишиться шанс, що хтось підійде… (Навіяно діалогом: – Ой, комусь погано… – Та, то бомж, мабуть, чи алкаш… – Але ж на ньому… одяг “прилічний”…)».
Про видані окремими книгами сюжетні «невигадані історії» Володимира Павліка я уже писав (Наука щасливої любові: Передмова // Павлік В.Й. Овації, або Замальовки з натяком…: невигадані оповідки. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2018. – 160 с.; Пісня пісень Павлікова: Передмова // Павлік В. Гандзя (Love story): Повість. – Львів: Сполом. – 166 с. ), тому не буду повторюватися, хоча у цій книзі вміщені нові оповідки: «Вечірнє Шоу», «Поважні» персони», «Вітання!..», «З коньячком промахнувся», «Українець, який 911 замовив», «Вовча воля…», «Пробігаємо… поспішаємо…», «Хорватська вечеря під хмарами або тут салат не росте», “Ваш тато – військовий? або формула знайомства” (із невигаданого)»…
У цій книзі багато художньої правди про відомого скульптора із Луцька Миколу Голованя, із яким дружить автор.
Складені їх творцем ці живі, як буття і буттєві, як життя, тексти із того ж будівельного матеріалу, що і його «вислови, афоризми, жарти, міркування, думки», в одній із яких Володимир Павлік сказав, як про себе: «Він виконує гарну місію – прокладає стежки до гармонії у заметах, джунглях, завалах і хащах людських стосунків та показує логічний шлях у життєвих лабіринтах… людських стосунків…».
Читаю рукопис книги Володимира Павліка « Навіщо багато говорити?» і думаю собі, що мені бракує голосу його… Тобто було би добре додати до паперового варіанту ще диск із авторським аудіо- чи навіть відеочитанням.
А так все ооо, ммм…
Душевне селфі…
Ігор Павлюк