Двомовне українсько-англійське видання, яке складається із трьох частин: «Ой роде мій красний…», «Підводні течії», «Фотогалерея».
Це не просто книжка щирих оповідей, це історія однієї родини «Тече вода… Water flows… (the story of one family). Вона глибоко сповідальна. Прочитується на одному диханні. Навіть якби вам захотілось її відкласти на потім, у вас не вистачить сили духу це зробити. Бо між рядками прочитується не просто вражаюча історія однієї чужої, на перший погляд, родини, а й історія вашої, моєї, інших людей. Це невеличкий «зріз» болісного тогочасся, коли панувала система мракобісся і декому дивом вдалося вирватися із совкового пекла…
«Пам’ять супроводжує людину із раннього дитинства впродовж всього життя. Вона немов ланцюжок між минулим і прийдешнім. Саме пам’ять робить людину людиною, рід родиною, родину – народом» – читаємо у передмові до книги. Коли прочитуєш серцем кожне слово, розумієш, чому дисидент-письменник Іван Багряний написав свого часу знамениту публіцистичну статтю «Чому я не хочу вертатись до СРСР». Так само не захотіла повертатись додому й тітка Зося із родини пані Жанни. Після остарбайтерства опинилась в Америці. Бо щоб її чекало вдома? Допити в КДБ? Тавро ворога народу? Вже маючи свою сім’ю, жінка боялась розповідати про Україну. А на батьківщині тим часом, у рідному селі, на цвинтарному хресті з’явився напис про Зосину смерть . І залишалось би все в глибокій таємниці, якби не онука Лаура. Саме вона поїхала на Україну побачити землю, де народилась її бабуся і де, можливо, залишився хтось із родини. Повірте, це майже детективна вражаюча реальна історія, яку варто було б екранізувати. Багатий історичний матеріал.
Неможливо спокійно читати спогади про тридцять третій рік: «По хатах ходять, нишпорять, шукають. До колгоспу все згрібають. Улітку від голоду всіх трава рятувала. І корова, що дивом у хліві зосталася. Взимку мороз зі стін та вікон Іван згрібав, щоб діти не померзли, щоб душі не промерзли».
Книга «Тече вода» – це тільки краплина в історичному океані життя. А скільки таких правдивих історій розкиданих і вже, на жаль, забутих світом? З допомогою Дмитра Яськова та Антона Юзви, авторці пощастило сконцентрувати пам’ять родоводу у невеличкому виданні. Це чудовий взірець для наслідування: записувати і берегти пам’ять родоводу, бо життя минає швидко, воно тече, як вода. І неможливо двічі увійти в одну й ту ж ріку. А от з допомогою пам’яті зробити це ще можна.
Валентина Семеняк, TeNews
Ярослав Збараський, Ілюстрація (картина) до повісті “Тече вода”
Післямова. Вперше уривок повісті Жанни Юзви був надрукований в одному із чисел журналу “Золота Пектораль” і був проілюстований, за бажанням авторки, картиною художника Ярослава Збараського.