Роман Карлович, колишній редактор Чортківського радіомовлення, відомий широкому загалові як автор унікальних фото Володимиру Івасюку. Багатолітня дружба єднала пана Романа із батьком композитора, а в його колекції є чимало унікальних фото ще молодого і нікому невідомого студента медінституту Володі Івасюка. І не лише Івасюка, але й Василя Зінкевича, Софії Ротару, Назарія Яремчука, ансамблю «Смерічка».
Нещодавно у Чернівцях Роман Островський організував виставку цих фото, яка привернула величезну увагу громадськості.
Мало кому відомо, але ось ці унікальні фото, які ви бачите, облетіли чи не всі газети і журнали 70-х років, належали йому, тоді ще просто студенту хімічного факультету Чернівецького університету. Потім їх безліч разів передруковували, скромно замовчуючи хто автор.
Будучи позаштатним кореспондентом газети «Радянський студент» він потрапив на зйомки програми «Алло, ми шукаємо таланти». Це було у лютому 1972 року. Саме тоді і відбулось перше знайомство із Володимиром Івасюком через об`єктив його фотоапарата. Пригадує, що був єдиним із фотографів на цьому заході, бо мав дозвіл аж з Москви. Репортаж, який надрукувала газета був яскравим і багатим на світлини. Так вони пішли у життя, як безіменні фото нікому невідомого студента.
На одній зі світлин – ведучий програми Олександр Масляков бере інтерв`ю у В. Івасюка як автора «Червоної рути», на іншій – йому вручають нагороду. А от ще одне фото, яке пан Роман зробив рік перед тим, на зйомках фільму «Червона Рута», куди попав випадково. Там у об`єктив його фотокамери потрапили ще зовсім молоді співаки Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич. Як реліквію, демонструє фото із їхніми автографами. Згодом ці молоді виконавці стали відомими , народними і заслуженими.
– А знаєте, кому Івасюк присвятив пісню «Червона рута»?,- загадково запитує мене Роман Карлович. – Моїй однокласниці Марії Соколовській. Разом з Івасюком вони навчалися у медінституті, і якось, будучи в неї вдома, вона мені розкрила таємницю. Виявляється, Володя подарував їй аркуш паперу з відомим текстом пісні і зворушливо підписав : ««Мусі від Володі 15.9.70. ІІІ пара. Лекція по дермі». Він називав її ласкаво – Мусею, можливо, був закоханий у дівчину. Ось подивіться – тут є ксерокопія цієї записки. Отож відповідь на питання, над яким ламали собі голови багато дослідників творчості Івасюка є у мене і , сподіваюсь, я не помилився.
До речі, Роман Островський зробив для мене ще одне відкриття. Перший славнозвісний фестиваль «Червона Рута» відбувся не у 1989 році, а у 1988 році в Кіцмані. На підтвердження своїх слів показує афішу, яка гласить, що « фестиваль «Червона рута», присвячений пам`яті композитора Володимира Івасюка, відбудеться у Кіцмані з 26 червня по 3 липня 1988 року».
– А ось як виглядає квітка червоної рути, яку мені подарували у Карпатах, – каже Роман Карлович, і дістає із целофанового пакетику засушену квітку. – Вона ще й досі пахне піснями Івасюка, горами і коханням!
Зізнаюсь, що це диво природи тримаю у руках вперше. Яка ж краса! Не думала, що це чар-зілля, сонце-рута виглядає саме так і що ним, виявляється, можна причарувати…
Роман Островський, як і більшість шанувальників творчості Івасюка, переконаний, що смерть митця була невипадковою і за цим хтось стояв. Як приклад, наводить випадок, коли зникли усі плівки, які він роздрукував на прохання батька Володі уже після його смерті. У батька їх вилучили кадебісти, та так і не повернули, але Роману Островському все ж судилося їх проявити і побачити. Каже, нічого особливого там не побачив: Івасюк в оточенні друзів, молодих, як і він сам товаришів. Але чи насправді то були друзі? Мій співрозмовник сумно констатує – пізніше довелось чути версію від компетентних людей, що серед тих «товаришів» були ті, хто позбавить його життя.
Ірина Мадзій,
Усі фото – із особистого архіву Романа Островського.
