Церква у своїх щоденних молитвах і богослужіннях пам’ятає про душі померлих, але все-таки вона, як добра та ласкава Мати, протягом церковного року виокремила ще й особливі дні. Їх ми називаємо задушними або поминальними… Уже традиційно ми приходимо 1 листопада до стрілецьких могил та відправляємо панахиди їх пам’яті.
Цього ж дня за добрим християнським звичаєм засвічуємо свічки на могилах близьких нам людей – рідних, друзів та знайомих. В листопадових сутінках мерехтять на кладовищах міріади вогників-свічечок, а людські душі проймаються до самісінької глибини жалобними молитвами. Скрапують на цементні підмурівки окалини із воскових свічок і займаються сльозами та спогадами лиця молільників. У потойбічний світ линуть молитви за душі померлих Божих слуг – чиїхось дітей, матерів, батьків…
Так було вчора і так має бути завжди, допоки пам’ять людська не зачерствіє.