У 1970 р., після закінчення історичного факультету Чернівецького державного університету імені Ю. Федьковича, рішенням Міністерства освіти я потрапив на роботу в середню школу села Шумляни тодішнього Бережанського району Тернопільської області. При в’їзді в село запримітив гору, що височіла зліва від автобусної зупинки. Згодом дізнався, що вона має інтригуючи назву «Замчище». Природно, що захотілось з’ясувати його історію. Погожим осіннім ранком, подолавши крутизну гори, я опинився на невеликому плато, на якому помітив залишки високих валів і глибоких ровів. Зразу зрозумів – це укріплене поселення. Не залишилось жодного сумніву – історична пам’ятка.
З великим завзяття я взявся вимірювати довжину валів і глибину ровів. З’ясувалось, що підковоподібний майдан зі східного і південного боків обнесений валами довжиною 46 і 42 м відповідно, а перед ними викопані глибокі рови, ширина яких в окремих місцях сягала до 3 м. Північна, власне підковоподібна сторона, обнесена двома меншими валами і порівняно неглибоким ровом, прокопаним поміж них. Із західного боку насипаний тільки невисокий вал. Первісні укріплення були потужнішими. Північний і особливо західний вал були нижчі за південний і східний. До такого висновку спонукали особливості рельєфу. Під північною і особливо західною сторонами виступає 50-60 метрове стрімке урвище. До того ж, під західним валом урвище на 3-4 м зроблене прямовисним, що посилювало міць оборонного рубежу. Із східної і південної сторін майже рівна материкова поверхня диктувала складніші умови безпеки, що обумовило створення масивних валів і глибоких ровів.
Важлива деталь. Виявлені в кожному з кутів поселення круглої форми утворення нагадували основи башт. Найкраще на той час збереглася основа східної башти, діаметром 7 м. На її території було розкопано житло, довжиною 6 і шириною 4 м. На його долівці, серед подекуди обпаленої грудкуватої глини, можливо, рештки обвалених стін, стелі, печі, лежали уламки … кахельних плит. Було підібрано десь 25 кг битого кахлю. Кахель як речовий свідок став важливим джерелом датування споруди. Виробництво кахлю розвинулось у XV– ХVI ст. У кахлів на зворотному боці були коробчасті виступи – так звана «румпа», яка засвідчувала, що вони застосовувались для личкування печі.
Лицьова сторона кахлів мала гарний, художньо досконалий різноманітний рисунок. На одному із фрагментів збереглася наліплена семикутна зірка. Кахлі були вкриті тонким шаром склоподібної маси зеленого відтінку, тобто глазур’ю, на яку нанесено жовтого кольору фарбу (імітація бронзи). Поряд лежали черепки чорного кольору, мабуть, кухонного посуду. Виділявся фрагмент великого горщика з високим вінчиком, на зовнішній стороні якого збереглися великі плями сажі – свідчення його тривалого використання. Правдоподібним було припущення, що дані матеріальні рештки життя людини датуються XVII ст.
Під долівкою житла знайдено обламане кістяне шило, кістяну проколку і зуб, може, свійської тварини. Нижче виявлено крем’яний наконечник стріли: 2, 7 см (довжина), 1,2 см (ширина основи). Йому щонайменше 5 тис. років.
Багато уламків горщиків і мисок, типових для XI–XIII ст., доби Київської Русі, черепків полив’яного кухонного посуду XVII ст. було в культурному шарі на смужці землі шириною 2 м під крайнім від майдану північним валом. Знайдено також невеликий кусок шлаку з залишками зеленуватої склоподібної маси, який засвідчує існування майстерні гончарів.
Найглибше в культурному шарі лежав крем’яний різець – знаряддя праці людини пізнього неоліту, довжиною 3,9 см і шириною в основі 2,3 см. Чітко виступала робоча частина – ретуш.
Виявлені на горі Замчище матеріальні рештки життя людини, спонукали до висновку про те, що вона служила за укріплене поселення, на ній існувало городище часів давньоруської держави, згодом, мабуть, був феодальний замок, в якому було налагоджено гончарне виробництво. Крем’яні знаряддя праці засвідчують, що люди у цій місцевості проживали ще у добу неоліту, тобто в V – IV тис. до н.е.
P.S. До осмислення виявлених матеріалів автор повернувся у 1974 р. Підготовлений допис на цю тему був відправлений у редакцію обласної газети «Вільне життя», яка ще в грудні 1967 р. опублікувала його статтю про результати археологічних досліджень у Чернівецькій області, проведених під керівництвом відомого археолога Бориса Тимощука під час археологічної практики студентів. Однак допис не був опублікований. І тільки тепер підготовлено новий допис по пам’яті і на основі колишніх записів. 22 червня 2025 р. він був надісланий тій же газеті «Вільне життя», але знову ж таки редакція на нього не відреагувала. Це спонукало просити головного редактора видання «Золота пектораль» Володимира Погорецького опублікувати допис, щоб інформація про «Замчище» не загубилася. Вона може бути корисною у справі вивчення історії рідного краю. Зокрема, приверне увагу обласного краєзнавчого музею, який організує дослідження цієї пам’ятки, яка, за попередніми даними, не згадується у краєзнавчих виданнях. Автор мав намір подати цей допис у Бережанський краєзнавчий музей, але не знайшов його електронної адреси.
Іван Пендзей.
Leave a Reply