Наближаємо нашу Перемогу над одвічним ворогом України: москалем! Отож вогненним словом моєї любови до рідної України – добірка вІршів про сучасну, вже восьмирічну, а насправді – трьохсотлітню, війну московії з Україною. Хай і моє слово сердечне наснажить когось і вселить надію на нашу Перемогу… Слава Україні!!! Героям – слава!!!
Зброєю проти ворога служить і Слово, бо коли говорять гармати, СЛОВА НЕ ПОВИННІ МОВЧАТИ!
Любов СЕРДУНИЧ, членкиня НСПУ, смт Стара Синява (Хмельницька область, Україна).
СЛОВА НЕ ПОВИННІ МОВЧАТИ!
Якщо ти – нащадок сарматів
Чи аріїв-укрів – на чати!
Коли говорять гармати –
Слова не повинні мовчати!
Якщо пульсує той геник,
Котрий не дає заснути, –
Вчувайсь паном-аборигеном
І ген передай онукам.
Дулібом був дід чи полянин,
Косак, чи козак, чи повстанець –
Завжди рокотали Бояни:
Слова піднімали повстання.
Не зникло зло НКВДешнє!
Новітній бандерівцю-вою,
Нехай моє слово сердечне
Послужить тобі булавою!
Якщо ти нащадок сарматів
Чи аріїв-укрів – на чати!
Коли говорять гармати –
Слова не повинні мовчати!
ФАШИСТАМ ІЗ РФ – КАПУТ!
У нас – тривога і війна.
Та, попри все, – весна, весна!
У нас – мобілізація,
В РФ – дебілізація.
В нас – захист рідної землі,
Замашки гітлера – в кремлі.
Йдуть українці на катів,
А «русіш швайне» – на «братів»!
Коли нам каркають: «не…», «не…»,
Коли пророчив хтось кінець –
Озвались гени козаків,
Тож на катів – наш правий гнів!
Тільки вперед (не навпаки!)
Ішли славетні козаки!
В нас біль народжує любов.
Пульсує в генах скіфська кров.
Ми прагнем миру і прогресу,
А з «раші» тхне КаПееРеСом.
Єдина в нас, одна мета:
Смерть завойовникам-катам!
Тож смілим будь! І певним будь:
Фашистам із РФ – капут!
УКРАЇНА БУЛА, Є І БУДЕ!
Хто сказав, що коли говорять гармати,
Муза повинна мовчати?!.
Вірю: наснажують нас – достеменно! –
Українського Слова знамена!
Хто сказав, що ми плачемо, готуємо тризну?!.
Ми – щасливі боронити Вітчизну!
Ми нікого «защіщять» нас не просили!
Наші втрати тільки потроять нам сили!
Ми – мов фенікс! Купина ми неопалима!
Як і кожна ворожа навала, й ця – здимить!
Хто там цвенькає, що в нас слабкі люди?!.
Та з такими людьми – Україна була, є
Й вічно буде!
МОКШАМ
На деталі «матрьошку» розділим – й зметем!
Тільки спрóтив народжує кожна принука.
Колись ми окультурювали ваших дітей,
Щоб вони карали наших онуків?!?
Ви самі обрали долю обрів, що щезли.
Але втямте тепер це, ще до вашого скону.
Та ти, враже, й не відаєш, що незнищенні,
Тому й не переписують їх), буття закони.
Колись ми вам – віру, науку, звичáй,
Українську еліту, робочу силу…
Ви ж – лишилися бидлом,
Тож більш не вибачаємо!
Бо «Ґорбатова ісправіт толька маґіла!»!
_____________
* вислів сталіна про поета Горбатова
ВПЕРШЕНЬ
Приходить час, коли багато чого
Робиш уперше.
ВПЕРШЕ чуєш страшне слово «війна»
З особливим значенням:
Тим, що стосується саме тебе. І твоєї країни.
І в ту ж мить німіють жили
Від застигання у них крови;
І тоді волосся стає дибки;
І сковуються рухи,
І втрачається дар мови й голос,
А ноги стають ватяними…
ВПЕРШЕ тебе охоплює паніка,
Більша, ніж страх, –
І ти мечешся-кидаєшся з кутка у куток,
Шукаючи найпотрібніші речі,
Але чомусь береш не дуже потрібні, дріб’язкові,
Хоча й дорогі спомином або ціною,
І не можеш знайти те, що лежить перед очима.
ВПЕРШЕ чуєш тривожну сирену,
І твердо знаєш, що ця – не навчальна.
Бо вона кличе тебе туди,
Де трішки затишніше або й набагато тривожніше.
І ця – так гуде, що відлунює в голові
І стигнуть жили…
ВПЕРШЕ біжиш у підвал чи в льох як у бомбосховище:
Схрон для зберігання не бомб і не городини, а життя.
УПЕРШЕ чуєш вибух бомби, або ракети, або «Градів»
І не встигаєш розкрити рот, а затулити вуха,
І тоді…
УПЕРШЕ глушить саме тебе,
І ти опиняєшся у повній тиші,
Яка немилосердно гучно дзвенить,
І нема спасу від того дзвону…
УПЕРШЕ ти лише здогадуєшся,
Що до тебе говорять,
Мимохіть звернувши увагу
На губи навпроти, які ворушаться,
А очі, тривожно-турботливі, дивляться на тебе…
УПЕРШЕ в житті ти перев’язуєш
Справжню рану від пострілу,
Дивним чином згадавши шкільні уроки
З військової підготовки,
Коли ти запевняв учителя,
Що це тобі ніколи не знадобиться.
УПЕРШЕ в житті поранено й тебе.
І ти, окровавлений, закриваєш собою
Свою або й не свою дитину,
Бо, виявляється, усі діти – справді Свої.
А згодом
УПЕРШЕ в житті ти залишаєш
Свій ріднокрай
(Який же він, виявляється, дорогий!)
Або й Батьківщину (виявляється, найкращу у світі,
Хоча ще недавно ти її гудив),
Не знаючи, коли повернешся…
УПЕРШЕ тікаєш із рідного раю,
УПЕРШЕ в житті опинившись
У справжньому пеклі…
І ВПЕРШЕ проклинаєш,
Порушуючи біблійні заповіді,
І ВПЕРШЕ не прощаєш
Одвічним катам твоєї країни…
УПЕРШЕ в житті переказуєш останні кошти
На рідне військо,
Бо наші воїни, виявляється, – це наші Боги,
Рідні, найдорожчі, наймогутніші.
І ВПЕРШЕ не пишеш про те,
Що сам звідав і пережив,
І ВПЕРШЕ описуєш те,
Чого не переживши пережив.
І ВПЕРШЕ щиро дякуєш захисникам,
Дякуєш сто разів на добу.
І ВПЕРШЕ не задля годиться,
Не тому, що так звично,
А із самої глибини зболеного серця кричиш,
Аби почув весь світ про твій біль і гордість:
«Слава Україні!» і «Героям – слава!!!».
УПЕРШЕ…
ДО СВІТАННЯ!
До пітьми не звикли очі.
Та одначе – пам’ятаймо:
Найгустіша темінь ночі –
За годину до світання.
Йди поволі, але вперто.
Не оглянься, не спіткнися.
Не шукай доріг затертих:
Ними ходять темні й ниці.
Вмій навпомацки впізнати,
Друг чи ворог із тобою.
Не спокушуйсь на принади.
Переймись лиш боротьбою.
Відрізнити чорне й біле
Ти зумій і в мить останню.
В ночі темінь є найбільша.
Після неї йде – СВІТАННЯ!
МИ – НЕПЕРЕМОЖНІ!
Зарубай це на носі: хана тобі, моксель манкуртна!
Всяк пізнав твоє підле нутро, тож не трать і зусиль!
Оберіг наш – не якась там двоголово-мутантна курка,
А священний Триглав Золотий, що потроює сили: Трисил.
Наші витязі, вої, крутянці, повстанці – нетлінні.
Їхній дух нас наснажує, і тому нам орда не страшна.
У нас кожному, справіків, орійсько-вкраїнському поколінню
Судилася оборонна, а тому й – священна війна.
Світла воїн і Чести витязь у нас, враже, – кожен!
І в нас є чим пишатись. Нам велика у світі ціна!
Ми набралися сил. Ми наснажені пращурів духом,
Тож непереможні!
І нехай в нашій долі ця́ –
Остання, але переможна війна!
ЙДЕ МОКСЕЛЬ ДО ГАНЕБНОГО КІНЦЯ!
Що зроджує наш ярий дух заклично?
Що знищує мокшанську злу орду?
Тож знай і ти, наш вороже одвічний:
Протистоїть тобі наш скіфський дух!
Ми бій ведемо визвольний і чесний.
І Правда – з нами, що перемага.
Ми – вистоїмо! Дух наш – незнищенний!
Ти ж ще стоїш, та на гнилих ногах.
Наснажують нас витязі з курганів.
У нас – шляхетна, благородна ціль!
Новітній гітлер і новітні галли –
Лише руйнівники, а не творці!
Списи ми, що ніколи не зітліють!
Щити ми, що прикрили Край і світ!
Бракує мокшам в голові олії,
Її – вогнем дамо! Бо… с’est la vie…
Наш досвід боротьби – тисячолітній!
Ми ж ласий шмат віками всім були…
Вкраїну захищають й діти, й літні,
А воїни всі – витязі, орли!
І наші берегині – амазонки!
Тож знай: земля непереможна ця!
А в тебе, моксель, – лиш бандити й зомбі.
Готуйся до ганебного кінця!
Любов СЕРДУНИЧ