Цю активну в професійному та громадському житті людину я знаю майже півстоліття. Працюючи в Косівській ЦРЛ, З.І. Библюк завжди був і залишається активним учасником відродження всього українського в районі та державі загалом.
Стежина життя. По ній кожен має пройти гідно. У кожного вона своя. Одним одна… Єдина… найдорожча, бо саме твоя.
Про життєву стежину Зеновія Библюка, його долю, суть його особистості хочу розповісти в своєму невеличкому нарисі.
Зеновій Іванович народився 15 лютого 1934 року в місті Косові в сім’ї робітників. Закінчивши Косівську середню школу в 1952 році вступив у Станіславський державний медичний інститут, де навчався 6 років. Після завершення навчання в 1958 році, завідував сільською дільничною лікарнею в селі Брусторах Косівського району. Це була робота сільського народного лікаря: удень і вночі, без вихідних і свят. Майже щодня потрібно було виїжджати на виклики або йти пішки, куди каретою невідкладної медичної допомоги не під’їдеш. Чи в дощ, чи у хуртовину, спеку чи лютий мороз — чимчикував бездоріжжям у верхи. Бувало, повертався до рідної домівки вкрай перевтомленим, звалював з ніг грип, але й вигляду не подавав, що йому важко. Робота, робота, практично без допомоги районної лікарні, бо віддаленість давалася взнаки. Та перемагало бажання трудитись, віддавати хворим свої міцні професійні знання, робити людям добро. Зеновій Библюк чимало зусиль прикладав до організації лікувального процесу та надання медичної допомоги населенню села, не шкодував старань, доброти душі і серця.
Після такого «гарту» на селі через три роки почав працювати лікарем-лаборантом Косівської районної лікарні.
У 1963-1982 роках З.Библюк був на посаді заступника головного лікаря Косівської ЦРЛ з медичного забезпечення Косівського району, створив у лікарні організаційно-методичний кабінет, в якому щотижня працювали районні спеціалісти. Його стараннями були організовані школи передового досвіду роботи на базах Рожнівської ДЛ, фельдшерсько-акушерських пунктів сіл Кобаків, Смодної, Уторопів. Зеновій Библюк активно впроваджував нові методи і форми аналізу діяльності медичних установ, займався вирішенням питань будівництва приміщення центральної районної лікарні та ФАПів сіл Старого Косова, Вербовця, Смодної та Микитинців. Завдяки його зусиллям на базі оргметодкабінету проводились заняття з заступниками головних лікарів з медичного обслуговування області. Нагороджений значками «Відмінник охорони здоров’я», «Відмінник санітарної оборони», організатор охорони здоров’я першої категорії. У 1982 році через звинувачення у націоналістичній пропаганді і за вказівкою КДБ був звільнений з посади. З того часу працював лікарем-методистом Косівської ЦРЛ до 2011 року.
Незважаючи на поважний вік, він залишається енергійним, життєрадісним, відповідальним. Зеновій Іванович не перестає цікавитись політичним і громадським життям нашої держави. Він щиро вболіває за державну незалежність, за українську мову та культуру, за українську книж-ку, яку активно розповсюджує. Сам Зеновій Библюк щорічно прочитує 100 книг, а у його приватній книгозбірні — більше трьох тисяч видань — художніх, краєзнавчих, енциклопедичних, наукових, довідкових і дитячих.
Палітра громадської діяльності Зеновія Библюк різноманітна: багатолітній член правління Косівської районної організації товариства «Просвіта» ім.Т.Шевченка, учасник народної хорової капели «Гуцульщина» та просвітянського чоловічого народного хору «Гомін», церковного хору в церкві святого Василія Великого, член правління кредитної спілки «Косівська», учасник літературних презентацій, наукових конференцій, різноманітних акцій і «круглих» столів.
Окрема сторінка його життя — Клуб інтелігенції ім. І.Пелипейка, який діє більше 14 років. Під його керівництвом Клуб здійснює важливу роботу: вшановує пам’ять людей, які принесли славу нашій гуцульській землі і залишили після себе неоціненні скарби і славу, проводить зустрічі з письменниками, тематичні заходи на відзначення пам’ятних дат української історії та культури, вирішує різноманітні питання увіковічення пам’яті визначних людей нашого краю — спорудження меморіальних дощок, пам’ятників, догляд за могилами, а також проводить виїзні засідання та поїздки по визначних місцях нашого краю.
Зеновій Библюк — учасник першого Європейського конгресу Українських лікарських товариств, восьмого і десятого Всесвітніх з’їздів Українських лікарських товариств, упорядник шести книг, зокрема:
В його творчому доробку такі книги, як «Вони прославили Косівщину» (про лавреатів Національної премії ім. Т.Шевченка вихідців з Косівщини); «Возвеличені талантом» (про заслужених працівників України з міста Косова); «Косівській центральній районній лікарні — 100 років»; «Ігор Пелипейко: штрихи до портрета»; «Окрилена піснею» (до 110-річчя від дня народження Ганни Герасамович-Когут — хормейстера й диригента косівського чоловічого хору «Трембіта»); «Біль нашої пам’яті».
Майже готова до друку книжка про митців Косівщини, яким присвоєне державне звання — заслужений у галузі культури, освіти, мистецтва та інших сферах діяльності, а також бібліографічний довідник «100 відомих родин Косова».
Хочеться дещо докладніше розповісти про найґрунтовніше дослідження Зеновія Библюка. Книга «Косівській центральній районній лікарні 100 років» — перша спроба опублікувати дані різних джерел та архівів про діяльність лікарні й лікувальних закладів району. За 100 років пережито немало злетів і падінь.
Зеновію Івановичу випала висока честь бути не тільки їх свідком, а й безпосереднім учасником, працюючи лікарем у Косівському районі 50 років, а 47 з них — у ЦРЛ. На жаль про всіх медиків лікарні — і живих, і тих, що померли, з різних об’єктивних причин не вдалося зібрати дані. З часом, можливо, цю прогалину вдасться заповнити.
Книга «Косівській центральній районній лікарні 100 років» — титанічна праця, написана на ґрунтовному архівному матеріалі (друковані статті, спогади про діяльність закладу, результати опитувань колишніх і теперішніх працівників), який охоплює період від австро-угорських часів до наших днів.
Не шкодуючи часу, сил, по крупинці збирав матеріал, копався в численних документах, збирав поіменні списки, фотографії (в тому числі — старі, архівні), впорядковував написане, щоб сказати: «Мені вдалося зібрати багато матеріалу про діяльність лікарні та лікувальних закладів району, і тому було б великим гріхом не залишити це багатство теперішнім колегам та майбутнім медикам у спеціальній книзі».
Крім цифрових даних та різноманітних фактів про розвиток спеціалізованих служб, подвижницької діяльності медиків, у виданні згадав немало прізвищ, що суттєво розширило його зміст, а ілюстровані світлини (чорно-білі та кольорові) доповнили історію охорони здоров’я Косівщини і дали можливість побачити обличчя людей, про яких розповідається, багато з яких, на жаль, уже перейшли межу вічності.
Книга включає розділи «Визначні дати охорони здоров’я Косівщини», «Австро-угорський період», «Охорона здоров’я Косівщини у роки окупації Галичини Польщею (1918-1930 роки)», «Охорона здоров’я Косівщини в 1939-1941 роки», «Робота лікарні у роки німецької окупації», «Охорона здоров’я у Косівському районі в 1944-1990-і», «Охорона здоров’я за роки незалежності України». Автор подає відомості про керівників лікарні (головні лікарі, заступники), підрозділи центральної районної лікарні (їх 22), не оминає увагою і суспільно-громадську роботу (профспілкове життя, культурно і спортивно – масову роботи, осередок Українського лікарського Товариства в Косові, учені медики, що працювали на Косівщині), спогади ветеранів, списки медиків, що постраждали від НКВС ТА КДБ і тих, що відійшли у вічність, списки «Відмінники охорони здоров’я СРСР».
Ще кілька слів про книжку «Біль нашої пам’яті», в якій немало сторінок торкаються історії сім’ї Библюків.
Сім’ї та родичі репресованих майже 50 років вважалися «ворогами народу». Про ті часи і йде мова в цій книзі. Те лихоліття страшною смертельною косою зачепило родину Зеновія Библюка: у татової сестри Юлії радянська влада заарештувала синів Михайла і Степана. Тільки після проголошення самостійності України вдалося виявити, що військовий трибунал засудив їх до розстрілу. Таких випадків у книзі наведено немало. Це реальна гірка правда.
Зеновій Іванович був ініціатором встановлення меморіальних дощок видатним косів’янам Мирославу Процюку, Михайлові Куриленку, о. Михайлові Могильняку та іншим, кошти на які зібрано серед свідомих громадян Косова.
Завжди врівноважений, енергійний, надзвичайно пунктуальний, з добрими очима і усмішкою — такого ми бачили Зеновія Івановича на роботі та в сім’ї. І ніколи він не скаржився на зайнятість чи втому. Окрім всього, він є чуйним чоловіком, люблячим батьком, дідусем і прадідусем.
Він — приклад того, як треба створювати й любити сімейний затишок, як з привітністю й повагою ставитись до рідних, знайомих і зовсім не знайомих людей.
15 лютого Зеновій Іванович перегорне 88-му сторінку на житейському календарі. А він доводить їй, що є ще порох у порохівницях. Є жага до життя! Людині скільки років, наскільки почувається її душа. І відрадно, що Бог дарує немало літ.
Тож хочеться побажати Зеновію Івановичу енергії і творчої наснаги у праці, довгих років життя у родинному колі, серед просвітян і вірних друзів.
Хай доля збагачує Вас життєвою снагою, вдячністю за добрі справи, а мир і злагода, душевна гармонія крокують поруч з вами!
Марія ПОРОХ,
членкиня Клубу
та Косівського РО «Просвіта,
Світлина автора