Напевно, ні для кого не є секретом страшні цифри статистики еміграції. За даними Державної міграційної служби станом на 2010 рік за кордоном знаходиться близько 6,6 млн. Українців, які виїхали у різні роки (15 відсотків від загальної кількості нинішнього населення країни). Скільки ж Колумбів та Магеланів покинули рідні краї!?
Зірка Українського краю, яка освітила небозвід Канади. Саме так, як на мене, можна назвати пані Зеню Кушпету. Це канадійка українського походження. Народилася «невтомна помічниця Добра» далеко від землі батька, який сам є з-під Бродів, за океаном, у країні вічної мерзлоти – у Канаді. Виховання було доволі дивним на перший погляд: «Малими не розуміли, навіщо вони це роблять (ред. – забирають додому, якщо дівчата починали говорити англійською мовою на подвір’ї), проте нині ми з сестрою вдячні батькам за те виховання». Участь у конкурсах, консерваторія, викладацька діяльність – здобутків було немало, проте серце кликало кудись інше. Вже на той час на видатну піаністку та на досвідченого педагога чекали нові взлети, нові перешкоди. Покинувши роботу в Університеті Квінс, м. Кінгстон, молода та повна енергії п. Зеня влаштувалася асистентом успільноту «Лярш» у Річмонд-Хілл, Онтаріо (передміс¬тя Торонто). Із слів п. Кушпети: «Асистенти — це молодь, яка хоче жити разом з розумово неповносправними людьми. Це не працівники, які відробляють вісім годин і йдуть додому, вони живуть сім’ями, як брати і сестри. Молодь там перебуває рік, два, п’ять або залишається на все життя. І я рік прожила з сімома друзями (так у «Лярші» називають розумово неповносправних осіб)».
Будучи волонтером, п. Зеня Кушпета усвідомила, наскільки ціле життя боялася бути сама собою, а була тою, якою хотіли її бачити її батьки, громада, церква, і в тому всьому губилася її власна особистість. «Успішна піа¬ністка, я водночас відчувала внутріш¬ню пустку, до кінця не розуміла, для чого існую на цій землі». Та на річному волонтерстві все не зупинилося: у 1991 році Зеновія Кушпета просить дозволу в спільноти на здійснення місії в Україні. Мрії стали реальністю: «Я жила Україною в Канаді завжди, але навіть не мріяла там опинитися. Ми всі знали: там панує режим і думали, що поїхати туди ніколи не зможемо. Дуже прагнули незалежної України, та не уявляли, що це станеться так скоро, ще за нашого життя.»
Січень 1992 — громадянка Канади українськго походження, приїхала в Україну, щоби на засадах волонтера допомагати особам з розумовою неповносправністю. Познайомившись з діяльністю товариства «Надія» у Львові, стала співзасновником навчально-реабілітаційного центру «Джерело» на базі попередньо згаданої спільноти.
З такого важкого початку, як по маслу, пішов розвиток спільнот «Емаус», «Лярш Ковчег» та «Віра і Світло». На даний момент кількість осередків останньої спільноти становить число 30, розкидані вони по всій Україні.
З часом було створено 5 денних програм-майстерень, одна з яких призначена для осіб з більш важкою формою неповносправності.
Один крок – одна місія на Україну. Відмова від кар’єри – осягнення гармонії. Даючи щось маленьке – отримуємо щось велике. Так з маленької мети: розпочати роботу з неповносправними – сформувалася велика система Добра, яка й досі розвивається.
Жінка, яка могла мати все (музична кар’єра, педагогічна), віддала все (пішла з роботи, покинула сім’ю), щоб остаточно отримати все – внутрішню гармонію. Вона, будучи канадійкою, ніколи не забула рідної сторони, а навпаки – впродовж 16 років плекала своє дитинча на теренах України, щоб згодом знову повернутися у Канаду.
«Я більше отримую, ніж віддаю», – так стверджує сама пані Зеня.
Андрій Синишин,
студент 1 курсу
Українського католицького університету
.
.