Невпокій в культурі – велика метафорична фраза, що символізує рух людини вперед, безперервний розвиток людства. Саме людське суспільство і те, що змушує його безупинно рухатися вперед – до нових досягнень у науці, мистецтві, духовному розвитку і є центральною темою україномовного перекладу книги Зигмунда Фройда «Невпокій в культурі» (Видавництво «Апріорі», Львів, 2021). Як зазначають видавці, есе є однією з останніх та найвагоміших праць відомого завдяки своїй теорії психоаналізу науковця, а тому тим, хто ставить собі за мету глибше зрозуміти спадщину Фройда, без прочитання цього дослідження не обійтися.
Щастя, задоволення, релігія, мистецтво, філософія, наука… Вже на перших сторінках автор змушує нас пошукати взаємозв’язок та витоки цих понять. І підводячи їх під спільний знаменник, поєднує у одне – природну потребу людини до розвитку, а, зокрема, культури. Відразу слід зазначити, що поняття «культура» вченим розуміється досить широко й для читача, на мій погляд, може сприйматися саме як поняття «цивілізація». Зокрема, Фройд зазначає: «Слово «культура» означає всю суму досягнень та інститутів, які віддаляють наше життя від життя наших тваринних предків і слугують двом цілям: захисту людини від природи і впорядкуванню стосунків між людьми» (с. 40).
Однак чому людина прагне до створення цих інституцій, до нових досліджень, до розвитку? І відповідь, яку пропонує австрійських психолог, проста й очевидна – без культури не зможе існувати саме суспільство. Адже «людське співжиття стає можливим щойно тоді, коли формується більшість, яка сильніша, ніж кожен зокрема, і тримається разом супроти кожного» (с. 45). Ця сила спільноти гарантує людині захист та безпеку, а тому людина, що інстинктивно прагне вижити, прагне й до створення інституцій, що забезпечать їй якісне й щасливе життя. На думку Фройда, саме ця «заміна влади одиниці владою спільноти є вирішальним культурним кроком» (с.45).
З однієї сторони лише у суспільстві, що має певні правила поведінки, ми можемо почувати себе в безпеці. Живучи у рамках встановлених культурою, ми знаємо, що вбивати заборонено, що принижувати іншого неприпустимо, а тому очікуємо відповідного прийнятного суспільством, у якому живемо, ставлення.
Але є й інша сторона медалі – входячи у інституційне життя, ми приймаємо його правила, а тому вони стають для нас і рамками-обмеженнями, за які виходити не дозволено. І саме тут виникає конфлікт – природне прагнення людини до свободи, до самовираження частково присікається. І як слушно зазначає Фройд, розмірковуючи про щастя, «значна частина боротьби людства зосереджена навколо завдання знайти якусь доцільну, тобто щасливу рівновагу між цими індивідуальними і масовими культурними запитами» (с. 46).
І як це про наш час! Про бажання живи поруч з іншими, але залишатися собою. Про потребу прийняття один одного такими, якими ми є. Про те, щоб найперше бути собою, а не бути зручними для рідних, для коханих, для суспільства.
У своєму дослідженні Фройд йде ще далі та зазначає, що разом зі свободою культура утискає і сексуальні потяги людини, адже і тут встановлює правила прийнятної поведінки та обмеження. Однак за безпеку і можливість прожити довше й спокійніше, комфортніше життя слід платити і як слушно зазначає З. Фройд: «Культурна людина проміняла дрібку можливості щастя на дрібку безпеки».
Зі своєї сторони хочеться додати ще й таке питання для роздумів читача – чи бува не відповідальності за своє життя уникає людина, приймаючи правила спільноти, у якій живе? Адже таке життя є «зручним» – не потрібно думати, приймати власні рішення, мати сміливість висловлювати свої думки, зрештою, шукати себе й розвиватися…
Робить у книзі вчений й утопічні припущення про те, яким мало би бути ідеальне суспільство. І що цікаво, різко критикує комунізм, що на час написання есе, саме активно розвивався та набирав популярності серед широких мас населення. Зокрема, вчений зазначає, що разом з іншими потягами для людини є характерний потяг до агресії. Так, він може проявлятися у меншій чи більшій мірі, але завжди буде характерний для людської природи, адже агресія також гарантує людині безпеку, а тому кожна ідея утопічного суспільства більшою чи меншою мірою приречена на поразку.
Однак! Саме культура як процес розвитку дозволяє людині, на думку Фройда, боротися з цими потягами, а тому розвиватися духовно, вдосконалюватися. Відтак, «сенс культурного розвитку для нас проясняється – він має показувати нам боротьбу між Еросом (любов’ю) та смертю, потягом життя та потягом деструкції, так як вона відбувається у людському роді» (с. 68). Культура стає інструментом для самовдосконалення самого людства, способом досягати ідеалів у науці, мистецтві, естетиці, етиці, фізичному та психічному здоров’ї.
Які ж інструменти вона використовує? І відповідь проста – совість. «Напругу між суворим Над-Я та підвладним йому Я ми називаємо свідомістю провини; вона виражається як потреба у покаранні. Таким способом культура долає небезпечну хіть індивіда до агресії, послаблюючи її, роззброюючи її та віддаючи під нагляд внутрішньої інстанції» (с. 69). Водночас слід розуміти, що совість явище внутрішнє, духовне, а тому обмеження, які вона накладає, не є повністю нав’язаними ззовні, адже часто роблячи по-совісті ми найперше орієнтуємося на внутрішні відчуття, інтуїцію. А тому совість, є універсальним інструментом, що дозволяє балансувати поміж правилами суспільства, індивідуальною свободою та природними прагненнями людини. Бо хіба справжнє, не швидкоплинне щастя і не є у гармонії? Прагнімо її!