Як повідомила в телефонній розмові в понеділок, 13 червня 2022 р., односельчанка Марія Буряк, яка зараз живе в селі Біла, що під Чортковом, у суботу, 11 червня ц. р. в Ліщанцях сталася трагедія: небачена досі повінь, викликана зливою, забрала життя трьох людей – дорослого і двох дітей. Стихійне лихо застало їх на вулиці Ковалева Гора, неподалік мосту через потічок, який віками несе свої мілкі води до річки Стрипи. Легковик, яким вони їхали від крамниці, яку утримує у власній хаті неподалік школи мешканка села, знесло прудкою течією у потік. Машину мов тріску кинуло у води, які раптом перетворилися у грізну силу, і понесло вниз течією до Панського прала і далі провалом (вузьким каньйоном) паралельно вулиці Дубина до Стрипи. Людей повикидало з машини. Тіла дітей (кожного окремо) знайшли вниз за течією, тіло чоловіка виявили аж неподалік впадіння потіка в Стрипу (газової труби).
Такої сильної зливи в селі з такими страшними наслідками ніхто не пам’ятає. Десь на початку 60-х років минулого століття траплялися проливні дощі, які піднімали рівень води в потічку. Вони хоч підтоплювали хати розміщені вздовж його русла, однак не завдавали значної шкоди. Їх руйнівні наслідки були більше помітні у повноводді Стрипи, свідком яких я був – її «великою водою» несло трупи свиней, свійської птиці, усякий мотлох. Боронь Боже опинитися в руслі такого потоку – зіб’є з ніг і навряд чи вдасться вибратись. Про небезпеку великої води попереджав мій тато, який добре знав про це, бо був заядлим багатолітнім рибалкою. Саме дощовим повноводдям обривало час від часу береги Стрипи в урочищі Москалюк (від прізвища мельника, сім’я якого жила тут у хаті поряд з водяним млином) формуючи острівець, виривало каміння з муру, яким колись ще за Австрії були обнесені береги «млинівки». Великою водою проваллям, що тягнеться від сусіднього села Сорок, наносило до цього місця купи каміння. Сороцькі чи ліщанецькі мешканці вивозили його (хто як міг) для власних потреб переважно для закладки фундаментів будинків. Після однієї з таких злив на протилежному (Ріпинецькому) боці ріки опинився мій друг і товариш Іван Тераз. Стурбований я повернувся до села і повідомив про це його тата. Разом з ним ми прийшли до місця його тимчасової ізоляції, порадившись, тато звелів йому йти тим берегом аж до цієї газової труби, яка вже тоді була проведена, і там кладкою перейти на свій, Ліщанецький бік, і так дістатися дому. Але трагедій як ця не було.
Марія Буряк розказала, що зливі передувала сильна хмарність вогненний відблиск блискавок супроводжувався громом, що викликало недобрі передчуття людей. Дощ лив як з відра. Основні і найбільш руйнівні маси води, за словами Івана Тераза, формувалися на крайньому заході села, на початку вулиці Круглик, де бере початок потік. Вони неслися з підвищеної місцевості, яку називають Бгал і Дживоронок (з боку сусіднього села Сороки), змиваючи з обійсть що там було, завдаючи значних збитків господарствам. Ще недавно спокійний і можна сказати заспаний потічок перетворювався в небезпечно-руйнівну стихію, під час якої й сталося непоправиме – загибель людей.
У центральній частині села потік став ще більш повноводним. Дорогою вниз від клубу (каштана) стрімкі потоки води несли до його русла і мосту через нього каміння і всякий непотріб. Ще стрімкіші води зносили все на своєму шляху з протилежного вищого боку Ковалевої гори.
В цей піковий момент підняття води до нього з Ковалевої гори під’їхав легковик. За словами Івана Тераза, його водій вийшов, щоб зміряти її рівень. Мабуть, він сподівався переїхати через його русло. Зрозумівши, що це неможливо, сів за кермо машини, в якій були дві малолітні дівчинки, і безпечно переїхав мостом. І тут, за його словами, різко піднявся рівень води. Мілководний зазвичай потічок ринув поверх мосту. Машину, яка якраз їхала дорогою, і опинилась в епіцентрі водяних потоків, мов тріску знесло у невелику заплаву, яка завжди була біля городу колишнього обійстя «Геника» (так по-простому кликали в селі тата мого однокласника покійного Михайла Глов’яка), і понесло вниз течією. «Потічок» (як ніжно люблять величати односельці свій потік), на цей раз, розбурханий небесними силами, завдав непоправного лиха – забрав життя трьох безневинних людей.
У телефонній розмові 28 червня 2022 р. Іван Тераз і його дружина Надія доповнили і уточнили деталі події, про яку розповіла Марія Буряк. За їх словами, серед трьох загиблих – малолітня онука Зоськи Вітючки, дочка її дочки Тані від другого чоловіка Валентина, яка проживає у Тернополі, і приїхала до бабусі під час шкільних канікул на Зелені свята. Інша загибла дівчинка, що стала жертвою стихії, яка теж їхала в машині, місцева, онучка тутешньої представниці влади – старостихи села. Але, яка іронія долі – вона з хати, котра минулого року погоріла (як розказував Іван Тераз, мій незмінний телефонний співбесідник, через необережність, а радше неуміле облаштування електричного підігріву підлоги). Ця хата збудована на купленому обійсті Паліводи. Загинув теж внук Вітючки Михайло, жонатий, який був за шофера. Він – син одного із двох її синів від першого чоловіка узбека за національністю.
Трагедія, яка відбулася буквально за 30–40 метрів від дому, обійстя бабусі Вітючки, до якої з Тернополя приїхала загибла онучка, сталася на очах самої бабусі. Вона й розказала про те як це було. За її словами, через вікно вона бачила як потоки води заполонили подвір’я, підтопивши сходи, чула як несамовито гавкав пес, зриваючись з припону. Вона вийшла з хати, щоб порятувати собаку. Дивиться, вода в потіку перед мостом швидко піднімається, несучи всякий мотлох. Як згодом з’ясувалося, серед всякої всячини було добро нажите роками сусідом Михайлом (по-вуличному, Місяньо) Катеринюком. Води знесли з його обійстя (вже тривалий час пустуючого, але доглянутого) дерев’яну споруду (буду), пристосовану під складське приміщення, дерев’яну баню, обладнану за усіма вимогами, зокрема парилкою, дошки, пилораму, вулики (про останнє з великим жалем повідомив Іван Тераз під час телефонної розмови 29 серпня ц. р., мабуть тому, що сам тримає декілька вуликів і залюблений у бджільництво). Весь цей «матеріал» не проходив вузьким руслом під мостом, створив сильну запруду. Вода, яка з шаленою силою рухалася потіком, наткнувшись на перепону, раптово піднялась, хлинула поверх мосту. Високою і сильною хвилею, за словами Вітючки, за мостом і збило в потік машину, в якій їхали її онуки. Додому, до хати, як уже говорилося, було якихось 30– 40 метрів.
До місця трагедії того ж дня приїхали працівники ДСНС з Бучача. За їх участю були знайдені тіла загиблих . Обіцяли допомогти полагодити міст.
На моїй пам’яті в селі в радянський час були трагічні випадки, в яких гинули односельчани, але така трагедія трапилась вперше. Як пережили трагедію родичі загиблих словами не передати. Залишається сподіватись, що таких трагедій у селі не буде. Але чи не трапиться подібне повноводдя в майбутньому ? Передумови для цього зберігаються. І не тільки тому, що зміни в кліматі й викликані ними катаклізми, зокрема й раптові зливи – незворотне природне явище, але й тому, що потічок внаслідок цієї зливи ще більше обмілів і ще більше засмічений, а розчисткою його русла ніхто не переймається. Від так подібне повноводдя не тільки можливе, але й імовірне. Його господарські збитки можуть бути ще більшими. Рівень води, який весь час піднімався, за словами Івана Тераза, досягав біля містка, де сталася трагедія, 1, 20 см, біля старої школи – 1, 50 см, а при впадінні потічка в Стрипу – 2 метри. Вода несла гори каміння, окремі завбільшки «як грубка». Треба бути готовими до нової зливи. А, щоб не було руйнівних наслідків, громада має подбати про розчистку і поглиблення русла потіка. Цю справу мають ініціювати влада і … церква. Сподіваємось, що так і буде. 03.09.2022. 22.00
P. S.
Треба ще конкретніше сказати про матеріальні збитки, завдані небаченим повноводдям господарствам і окремим особам села. У згаданій телефонній розмові з Теразами, Надія повідомила, що водою знесло в потік 4-центнерного бичка, вгодовану свиню з обійстя Петруська з Круглика, пошкодило автомобіль колишнього місцевого учителя Кушика. Водами з горба, де цвинтар, від церкви через дорогу на обійстя Онуфрія Пендзея нанесло землі і каміння, змило все посаджене на городах. Сильно пошкоджено рукотворні споруди Панського прала, де зазвичай святкують Водохреща. Від ще більших руйнівних наслідків село рятувало те, що його хати переважно розміщені по висоті вузького кам’янистого каньйону, дном якого тече потік. Але навіть підтопило хату Теразів у Квасницях на вищому, горішньому боці дороги. Кажуть, що моя пограбована хатина буцімто не зазнала лиха. Не вірю. Злощасний міст, за словами Надійки, розібрали і лагодять, мурують при допомозі з Бучача. Що ж, хай це буде перша й остання така трагедія у селі.
Іван Пендзей, народжений у селі Ліщанці.
Івано-Франківськ. 08.09.2022.22:13
Leave a Reply