Конфлікт на макрорівні множить конфлікти і на мікрорівні. Ми опинилися в ненормальних умовах – умовах війни. Тож і реакції наші на події в державі можуть стати для нас відкриттям. Часто прикрим. Зашкалює агресія як один із захисних механізмів. А оскільки її винуватці для нас часто недосяжні, то вступаємо в конфлікт з першим стрічним на вулиці чи в соцмережі, з найближчими або й самими собою.
А цей клубок лише почни розмотувати. До кінця-краю дійдеш нескоро. Вже не на війну реагуватимуть інші люди, а на нас самих, на те, що не змогли впоратися з власними емоціями.
І без війни конфліктів внутрішніх та міжособистісних не бракує. А що вже казати про важкі умови й середовища? Про такі, в яких доводилося зростати і працювати американському психологу Маршаллу Розенбергу, розробнику моделі «Ненасильницького спілкування» (Nonviolent communication, NVC).
З дитинства бідного єврейського хлопчика Сполучених Штатів 40-х років вчений виніс досвід цькування з боку суспільства і приклади жертовного служіння одних одним серед родичів. Клінічну практику як психолог М. Розенберг проводив серед важких підлітків, чорношкірих банд Сент-Луїса та людей, яких вважали шизофреніками. Про конфлікти і агресію у цих середовищах зайвим буде ще щось говорити. Тож психолог взявся розробляти і втілювати на практиці методи опанування їх.
Так на основі багаторічної і різнобічної практики виникла модель NVC. Сам автор, який в дитинстві нерідко потрапляв у вуличні бійки, жартома так її описував, звертаючись до себе: «Бандите, визнач поведінку, яку ти спостерігаєш. Визнач почуття. Визнач причину цього почуття. Визнач бажання. Виклади його. Переконайся, що інший його зрозумів. Підожди трохи, бандите, – і на твоїх очах почне відбуватися справжнє чудо».
За основу такої моделі спілкування вчений бере емпатичне слухання і чесне спілкування. Як би співрозмовник себе не поводив, адекватно чи неадекватно реагував би на навколишню дійсність, потрібно пам’ятати про його людську гідність, навіть якщо він сам про це забув. Намагатися зрозуміти, що він відчуває і що потребує. А для цього необхідна розмова. Дуже важливо ставити чіткі конкретні запитання про стан людини, причину її агресії. Щоб не стільки нам, скільки собі вона відповіла на ключові запитання. Що вона відчуває? Чому вона це відчуває? Що очікує досягнути, доводячись так, а не інакше? Цей пошук розрядить напругу, яка виникла у спілкуванні.
М. Розенберг пропонує чотири кроки, як це зробити. Він їх називає спостереженням, емоціями, потребами, діями. Людина повинна окреслити ситуацію, в якій вона опинилася, і яка викликає в неї певну реакцію. Далі потрібно назвати емоцію, яку вона у цій ситуації відчуває (гнів, страх, байдужість, пригніченість тощо). Наступний крок – задуматися, чого вона потребує, чого хоче досягти. І аж потім коригувати свою поведінку, вдаючись до певних дій.
Перемогу здобудемо. Війна мине. Мине і наелектризованість у суспільстві, нею спричинена. Але конфлікти різного роду виникатимуть далі. Пам’ятаючи принципи ненасильницького спілкування М. Розенберга, ми ефективно зможемо комунікувати з різними людьми і в різних ситуаціях, будувати з ними стосунки, допомагати їм краще зрозуміти себе. А також зможемо застосовувати модель NVC до самих себе, коли щось викликає у нас реакцію, яка нам зовсім не подобається. Роздумати над нею за такою схемою набагато краще, ніж втікати від неї, боятися її, витісняти її.
Василь Калита