Тадеуш Яшевич писав: «За що я люблю осінь? За це загальне умиротворення. За тишу, спокій, безмовність. За це відчуття реальної нереальності, ніби все навколо завмерло, час зупинився, а ти стоїш, вдихаєш морозне, освіжаюче колюче повітря, і на душі так тихо… немов решти світу разом з його проблемами і суєтою раптом не стало»

 

Золота осінь

(Сонет)

 

Багряним цвітом пломеніє днина…

Застигли – непорушно – небеса!

 Дух перейма… Божественна краса…

 Незаймана, одвічна й швидкоплинна.

                           

Золототкана – осені – перлина…

Вбрання гаїв… теплінь барв і яса!

То блискотить, мов зоряна роса…

А то пашить, як сонячна жарина.

 

Ще мить якась… і багра опаде.

Розвіється – холодними – вітрами.

Загубиться, між небом і світами…

                           

Однак, з очей… цвітінь не пропаде!

Буянням днів до серця припаде…

Духмяними, палкими пелюстками.

Микола Собчук  

         м. Вінниця