У сучасному тривожному світі, за умов воєнного стану набуває особливого значення майстерне письменницьке слово, звернене не лише до дорослих, але й до дітей. Це слово пізнавальне, розважальне, лікувальне. Наша дитяча література (література для дітей) щедра і багата на таланти. Не так давно пішли у кращі світи Всеволод Нестайко, Ганна Чубач, Степан Жупанини, Володимир Ладижець, Володимир Рутківський; плідно, креативно, по-новаторськи, своєрідно й оригінально працюють Галина Малик, Іван Андрусяк, Зірка Мензатюк, Марина Павленко, Віктор Васильчук, Леся Мовчун, Сашко Лірник, молода Маруся Щербина.
До когорти помітних авторів належить і казкотворець із Іршави на Закарпатті Василь Шкіря. Його твори відомі юному й дорослому читачеві. Це понад двадцять книжкових видань, зокрема: «Сльоза лелеки» (1991), «Як Осел вогонь сховав» (1992), «25 казочок для маленьких діточок» (1994), «Три бажання», «Візок казок» (1998), «Іван Сила і брати-розбійники» (2005), «Майстер Нехай» (2008), «Чупакабра» (2013), «Бітанга» (2020), «Пригоди Бджілки Джавелінки та її друзів» (2023), «Хоча я й не чарівник, але без мене ранок не приходить» (2024).
Василь Шкіря зовсім не випадково взявся за перо: зростав у фольклорному середовищі, де панувала ідеалізована картина життя трудівника через обряди й звичаї, пісні, легенди, родові перекази, а надто – народні казки. Почуті казки від земляків, читання казок, міфових оповідей, легенд, переказів у записах Володимира Гнатюка, Федора Потушняка, Петра Лінтура, Петра Пойди, Івана Сенька, Івана Хланти й інших збирачів та дослідників фольклору, численних літературних творів українських та зарубіжних авторів розбурхували дитячо-юнацьку уяву, вабили до написання фантастично-метафоричних сюжетів, осмислення давньої й сьогочасної йому дійсності, образного втілення побаченого, прочитаного, пережитого.
Народився літератор 21 травня 1958 року в селі Загаття Іршавського району на Закарпатті. Після 8-го класу місцевої середньої школи юнак вступив на режисерський відділ Хустського культурно-освітнього училища, щоправда, провчився недовго. Здобув згодом спеціальність зоотехніка, після служби в армії (ракетні війська) заочно закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. З весни 1980 року працював кореспондентом і впродовж понад чотирьох десятиліть редактором Іршавської районної газети «Нове життя». Глибоко пізнав світ флори і фауни рідного краю, людей різних професій, а відтак зі знанням справи написав десятки різножанрових творів про братів наших менших – тварин, а також про дітей, дорослих персон.
У творчому доробку письменника переважають казки, притчі, повісті-казки, пʼєси-казки. Особливість цих творів – поєднання фантастичного з реалістичним, уявного, вигаданого з дійсним. А це дійсне – переважно актуальне сьогодення з віялом проблем життя, боротьби й виживання. Традиційні герої-тварини живуть і діють за сучасних воєнних обставин російсько-української війни. От, скажімо, притча «Бджілка Джавелінка» – про Бурого і Білого Ведмедиків. У царстві Бурого – «всяка всячина: бочки з медом, медовуха, гриби, горіхи, малина, фрукти, ягоди, свяжа риба… На краю полярного царства не тільки холодно, а й голодно… Останнім часом стосунки Білого і Бурого Ведмедиків добряче зіпсувалися. І винен завжди у цьому сам полярний клишоногий: він не гребує нічим, зазіхає на чуже. То привласнить що-небудь, то знищить, то наклеп на когось зробить… Забрав півострів, відбатав чималеньку територію двох східних областей… Ще й зловтішно усміхається, що то, мовляв, споконвіку його земля… Останнім часом вирішив розширити свої володіння за рахунок сусіда. І пішов… гелікоптерами, танками, бронетехнікою і ракетами». На захист рідного краю стали Бурий Ведмедик, лісові звірята і Бджілка Джавелінка з численними подружками. Таки прогнали непроханого нахабу.
Білого Ведмедика як агресора й окупанта зображено й у пʼєсі-казці «Все буде Ранок!». Тут домашні тварини, захищаючи рідне обійстя, перемагають чужинців-зайд. Патріотичний мотив, україноцентричність, родоцентризм – властиві ознаки творів письменника. Його тварини-герої, персонажі – світлі сили, які борються із силами зла, темряви й перемагають.
У вступному слові «Іршавський чарівник» до книжки «Шаркань» Євген Баран зазначив, що казки, повісті-фентезі Василя Шкірі «читаються легко, просто. Нічого зайвого, нічого надскладного. Сюжет впізнаваний – про наше з вами життя не на Марсі; про заробітчанство; про економічні скрути і біди; про дітей, яких виховують самотні бабусі, а в той час їхні батьки зачепилися за робота «по заграницях» і заробляють доляри… Про Чупакабру… Але що все-таки привертає увагу в творах Шкірі? Його добре володіння інформацією, знання побутової конкретики, увага до соціально-побутової деталі; якась народна дидактика, ненавʼязлива, але по-селянськи мудра і вічна, розлита на сторінках його книги».
Справді, казки Василя Шкірі доступні для дитячого сприймання, хоч і містять елементи цілковито дорослих проблем суспільно-політичного плану (зокрема, виборчих баталій – ток-шоу «Демократія в хащі»), застерігають від екологічних катастроф, виживання людства (пʼєси «Лісове збіговисько», «Пригоди Ковідика»), морально-етичного вибору й прогнозування майбутнього тощо.
Борис Кушнір, головний редактор видавницвта «Карпати», в якому вийшла не одна книжка Василя Шкірі, зауважив: «Природно, що якраз через театралізовану оповідь автору вдається достукатися до глибин дитячих серденят, які, беручи безпосередню участь у втіленні ідей творів на перших у житті сценічних виходах і зʼявах перед ровесниками, утверджують в них закономірну гордість за належність до народу, котрий успішно відстоює свою волю і свободу».
У деяких творах письменника казка немовби відступає на другий план, це стосується передусім повістей-казок «Михайлик-Насміхайлик», «Таємниця Смерекового замку», «Забавні пригоди Андрійка-Незгоди» (з реальним документальним героєм, видатним закарпатським фольклористом Іваном Хлантою), «Чупакабра», роману-фентезі «Про Василька, Марсіяну і НЛО».
Цікаві у доробку автора твори пригодницько-фентезійні, детективні та автобіографічні: повість-детектив «Бітанга», закарпатський детектив «Гірський живчик на контрабандній рані», пригодницька повість-казка «Житіє Зайчика-Контрабандиста», автобіографічна повість «Небезпечна краса» (і тут зображено важливу роль збирача народних пісень і казок Івана Хланти у становленні письменника-казкотворця, уважного до народної мови, фольклору).
Хоч і кажуть, що на колір і смак товариш не всяк, усе ж лаконізм, сюжетна інтрига (хай навіть із передбачуваним закінченням) повісті «Бітанга» засвідчують творчий успіх Василя Шкірі. Це підтверджено й промовистими фактами визнання: за книгу «Бітанга» письменник удостоєний двох всеукраїнських літературних премій: імені Юрія Яновського та імені Василя Юхимовича. Одне з найновіших видань «Хоча я й не чарівник, але без мене ранок не приходить» 2025 року відзначене всеукраїнською премією імені Василя Скуратівського.
Творам Василя Шкірі притаманне мовне багатство (особливо фразеологічне, влучні прислівʼя та приказки чи не в кожному діалозі); зображення сучасних здобутків цивілізації – предметів, механізмів, обладнання (лімузин, телевізор, компʼютер, смартфон), що ними користуються герої-тварини; нова лексика сьогоденного побуту (інтернет, оптимізація, тренд, хайп). Часом і загадка народна стає в нагоді: «Що кожен хотів би досягти, а, досягнувши, – не радіє?» (відгадка: «Старості») – пʼєса «За тиждень до весни».
Отже, в особі Василя Шкірі маємо досвідченого майстра слова, чиї твори заслуговують на увагу широкого кола читачів-дітей та й не залишать байдужими дорослих, адже казка – це духовний хліб на все життя.
Микола ДМИТРЕНКО,
доктор філології, професор, письменник,
м. Київ
Leave a Reply