Про авторку: Калпна Сінг-Чітніс − індоамериканська поетка (авторка п’яти збірок віршів), кінематографістка. Її твори опубліковані у знакових світових журналах, серед яких «World Literature Today», «Columbia Journal», «Tupelo Quarterly», «Cold Mountain Review», «Indian Literature», «Vsesvit», «Silk Routes» (IWP) в Університеті Айови, «Life in Quarantine» Стенфордського університету, перекладені на шістнадцять мов. А двомовна збірка віршів “Листи кохання до України від Уяви” (River Paw Press, 2023), перекладена українською мовою Володимиром Тимчуком (поетом і підполковником Збройних сил України), стала фіналісткою 14-ї щорічної «Міжнародної книжкової премії», яку презентує American Book Fest. Антологія «Соняшники: українська поезія про війну, опір, надію та мир», створена та редагована нею, також увійшла до шорт-листа 17-ої щорічної премії Indie Excellence у США.
Калпна Сінг-Чітніс була номінована на премію Pushcart і є лауреаткою «Літературної премії Наджі Наамана», «Глобальної премії Раджіва Ганді» та «Премії Біхар Раджбхаша», вручених урядом Біхару (Індія). Вірші з її нагородженої книги «Оголена душа» та поетичного фільму «Ріка пісень» були включені до «Nova Collection» та «Polaris Collection» часової капсули Lunar Codex, яка має бути відправлена на Місяць у рамках місій NASA у 2023 році. Колишня викладачка політичних наук та головна редакторка «Life and Legends», вона також є членом-захисником в Асоціації Об’єднаних Націй у США. Її шоста збірка поезій «Trespassing My Ancestral Lands» буде опублікована найближчим часом видавництвом Finishing Line Press у 2024 році.
Більше тут:http://kalpnasinghchitnis.com
*
Про перекладача: Ігор Зиновійович Павлюк – письменник, науковець. Народився 1 січня 1967 року на Волині. Доктор наук із соціальних комунікацій. Лауреат багатьох літературних премій, у тому числі премій імені Василя Симоненка, імені Маркіяна Шашкевича, Народної Шевченківської премії («Залізний Мамай»), премії англійського ПЕН-клубу, Міжнародної швейцарської літературної премії, Мистецької премії «Київ» імені Євгена Плужника. Член Національної спілки письменників України та Британського ПЕН-клубу, Асоціації Європейських письменників. Учасник міжнародних літературних фестивалів, зустрічей у Грузії, Естонії, Росії, США, Білорусії, Польщі, Туреччині, Ірландії, Англії, Німеччині, Італії… Провідний науковий співробітник Інституту літератури імені Тараса Шевченка Нацональної академії наук України, професор кафедри української преси Львівського національного університету імені Івана Франка. Експерт Українського Культурного Фонду. Автор більше 2000 публікацій у періодиці, наукових збірниках та багатьох окремих книг різних жанрів. Головний герой документальних фільмів «Між Бугом і Богом», «Голос». Творчість Ігоря Павлюка включена у шкільну програму для обов’язкового вивчення, твори перекладені численними мовами. Окремі його книги вийшли у перекладі за кордоном: Польща (2012), Росія (2012), Англія (2013), Франція (2015), США (2011, 2019, 2020).
Більше тут:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Павлюк_Ігор_Зиновійович
https://en.wikipedia.org/wiki/Ihor_Pavlyuk
Подаємо добірку віршів поетеси із книги Калпни Сінг-Чітніс «Bare soul» у перекладі Ігоря Павлюка.
***
ДАВНЄ КОХАННЯ
VII
Крихкий ґрунт, на якому ми стоїмо, −
Камінь холодний. І в темряві, як ми
Звільняємо одне одного від наших образ і докорів сумління,
Лава століть сочиться з наших сердець,
І ми пливемо в очі одне одного.
Тішимося дарованою нам темрявою,
Скеровуючи наші шляхи один до одного.
Наші крила поранені,
І неба над нами немає…
Та ми маємо те, чого нема на небесах.
Як подвійний ґнотик свічки,
Ми разом горимо, ми світим разом.
*
ДАВНЄ КАЯТТЯ
І
Я зріклася себе,
І моя корона, скарб,
Імперія та мечі
Миттєво стали твоїми!
Залишилась лише
Моя дитяча віра в тебе.
Отже, яка тінь сумніву
Жила у совісті твоїй, мій воїне,
Що змусило тебе закувати мене в кайдани
І виставити перед натовпом?
Щоби ти довів свою доблесть,
Невже була потрібна я
У терновому вінку?
*
ДАВНЄ КАЯТТЯ
II
«Доброта» − найчарівніше слово,
І «Любов» − таке загадкове,
Тому я пішла до Ісуса і попросила
Розкрити їхні значення для мене.
«Етика» − слово, яке найчастіше тлумачать неправильно,
І «Довіра» − найбільш неоднозначне,
Тож я пішла до Ісуса і попросила
Відновити для мене їхні значення.
«Надія» − найпотрібніше всім слово,
Хоча деякі молитви взагалі не отримали відповіді,
Тому я підійшла до Ісуса і попросила
Пояснити мені причини.
«Любов» і «Віра» − два найбільше
Зганьблені слова в лексиконі життя,
Тому я благала Ісуса…
Прославити їх значення для мене.
Ісус подивився на мене і посміхнувся,
Сльозинка скотилась з очей його,
І не могла я його ні про що просити
Більше, але я напевне мала свої відповіді.
*
ДАВНЄ КАЯТТЯ
III
Коли думкам бракує слів;
Як приплив під повним місяцем,
Розбиваючись об берег,
Я знаходжу шлях до себе.
Коли думки відсутні в голові,
Як ніч без світла,
Тягнучись до недосяжного,
Я собі дивуюся.
Коли вітри нежиттєві,
Як безіменна могила,
Судилося чекати,
Я себе не впізнаю.
Коли спрага перевершує смертність,
Як мандрівник у пустелі,
Чекаючи дощу,
Я містифікую себе.
Коли небо без обріїв,
Як соловейко в нічному плащі,
Наспівуючи до місяця,
Я зрікаюся себе.
*
ДАВНЄ КАЯТТЯ
IV
Я відгукнусь в тобі,
Стань порожнечею.
Я танцюватиму з тобою,
Будь музикою.
Я буду іскритись в тобі,
Будь світлом.
Я стану сенсом для тебе,
Будь розсудливим.
Я означатиму світ,
Будь ніким.
Я завжди тут,
Якщо ти реальний,
Без жодного початку,
Без жодного кінця.
*
ДАВНЄ КАЯТТЯ
V
Укорінене в скверну серце моє,
Як ставок із лілеями свіжими.
У мовчаннях моїх
Я чую, як шепочуть змії.
У моєму чистому сп’янінні,
Я дозволила скорпіонам заповзти прямо в серце моє.
У безстрашності моїй
Я не відмовляюся ні від чого, що ти мені пропонуєш,
В ім’я любові і довіри,
Упевненості та вдячності.
І я не стримую сліз, коли ти розкриваєшся,
Ти дав мені славу куштування
Найсолодшої отрути життя, яку я приймаю,
Кидаючи виклик кожній моїй прийдешній смерті,
Обіцяючи кожного разу нове життя
З подихом останнім моїм.
*
ДАВНЄ КАЯТТЯ
VI
Ти приходиш наповнити мене до меж,
Щоби хоч дихала я,
Все падатиме з чаш очей моїх,
Що я ховала від тебе.
В річці кохання,
Неприборканій часом,
Коли повінь, тонуть тільки
Такі вмілі плавці, як я.
*
ДАВНЄ КАЯТТЯ
VII
Відпусти,
Відпусти…
Я кажу собі,
Занурена під воду.
Від мого слабкого дихання,
Утворюються і розбиваються бульбашки,
Коли ти мене тримаєш
І мої сльози набухають морем,
Коли нас тягне вниз,
Все глибше і глибше…
Відпусти,
Відпусти…
Я повторюю це ще раз і відпускаю твою руку
Із моєї руки.
Ти відпливаєш від мене,
Зникаючи в лоні океану,
Прямо на моїх очах,
І я плачу,
Відпускаючи тебе,
Мов дитину втрачаючи…
Відпусти,
Відпусти…
Я знову шепочу і непритомнію,
Неспроможна знову увійти в утробу матері.
*
ДАВНЄ КАЯТТЯ
VIII
Внизу під місяцем
Я обіймаю землю.
В холодну зимову ніч
Моє серце повинно відчувати мороз,
І мої уста повинні горіти,
Коли я ковтаю отруту
Щоби моя любов стала безсмертною.
Місяць уже не той,
Що тобою мені подарований,
І цікаво мені зрозуміти
Глибину твоїх небес,
Де я втратила дорогоцінні свої зірки.
Рятуючись від чорних дір страху,
Намагаюсь достукатись до тебе
У твоїх темних небесах,
Шукаючи взаємного порятунку.
Не боїться минулого,
Не боїться майбутнього,
Моя любов така безстрашна,
Моя любов така чиста,
Як річка світла…
Вдихаючи моменти,
Прогулюючись Чумацьким Шляхом.
Любов − не зухвала,
Вона просто смілива, міркую,
Коли небеса падають,
І мої вірші для себе візьми,
Їх подих останній у руках моїх…
Чи бачив ти, яке кохання недовговічне?
Чи бачив ти, яке кохання горде?