«Мій товариш написав книжку про мене», – так би я розпочала допис-відгук у себе на сторінці чи у щоденнику. Але вся простота і складність ситуації в тому, що він, товариш цей, ніколи не чув від мене жодної з історій під палітуркою – ні про те, як я вчилася відпускати родичів у інший вимір, ні про те, що різним поколінням сняться різні віщі сни, ні про те, якою мені-семилітці снилася Діва Марія.
Хоча це, третє, може й читав – я якось оприлюднювала фото діточого щоденника снів… Суть не в тому, про кого ця книжка – роман «Картка Марії». Бо я не унікальна у своєму досвіді. Суть у тому, що одного звичного дня серед тривожних новин, туманних думок і якоїсь непроговореної втоми відкриваєш книжку, з якої ллється світло. Щедро так і просто чи що – за героями роману не відразу й звикаєш стежити саме як за літературними героями – надто якісь вони буденні, звичайні, зі своїм звичним шляхом дім-басейн-робота і смаженою картоплею на вечерю. Все комфортно, смачно і передбачувано. Здається, диво в життя цих людей штучно припасоване, інкрустоване – але це тільки на перший погляд. Отож, я хочу розповісти про роман київського письменника Олександра Козинця «Картка Марії».
Чи не перше, над чим розмірковує Олександр Козинець вустами своїх героїв – часова асиметрія: «Так дивно ведеться у світі – люди не помічають краси сьогоднішнього, зате мріють про те, як гарно буде завтра».. І тут же мені подумалося: для дива чи казкових пригод мені хотілося прочитати про якийсь казковий антураж – ключ там, манускрипт, привид у мантії… Щось із минулих століть. Тому Діва Марія, яка дає картку доступу до щастя у трамваї – спочатку дивує. Що красивим і світлим є кожен наш день (якщо налаштуватися на світло) – це я зрозуміла дещо раніше, на щастя. Тому для мене будень – не сірий, робота – не рутинна, а життя – не порожнє. Але чудеса чомусь «передбачали» казкову атрибутику. А тут диво поводить себе цілком інакше. Воно підсідає у транспорті і говорить відразу до душі: «Згадай, хто ти»… І я починаю розуміти (здається): це не спрощене, а перекладене мовою часу диво. Диво кожного дня – кожного з тих днів, які я так хочу відчути, роздивитися, втримати в серці.
Книжка душевних розмов і духовних відповідей, яка підводить до думки головного героя: «Не знання породжують віру. Дещо інше, Владе, дещо інше»..
Разом із тематичною закладкою (а Олександр Козинець часто робить читачам поліграфічні подарунки) в книжці я отримала.. картку, дуже схожу на зарплатну, тільки паперову. «Що мені з цим робити?» Перша думка була, ще до прочитання. І десь на 50-й сторінці я зрозуміла героїв, які отримали такі картки. «Хай буде собі у сумці, їсти ж не просить».. «Це така, на яку пенсія приходить?»… Точно, саме такі перші думки. А відтак впізнаєш у історіях себе – у половині практично історій, і думаєш: «Я не сподівалася сьогодні прочитати такий текст, який саме для мене. Який простий і безпосередній, як рекламка на площі – а там те, що ти хочеш придбати саме зараз».
Вселенські істини у «Картці Марії» також розкладені на молекули – а тому видаються аж надто простими. Але дієвими: «..коли ти до людей з любов’ю – то вони повертають її сповна. Цей закон працює не одне тисячоліття».
Саме так, у транспорті чи посеред вулиці, я зустріла чимало світлих диваків. Дехто мені подарував сюжет для котрогось із творів, а деким я просто милувалася на відстані, не порушуючи його тишу. Але я не вела таких щоденників світла – як і коли зустрічала дивних світлих людей.
…Тримаю у руках «Картку Марії» – під її палітуркою люди, що вміють випромінювати світло. Які самі чи з допомогою когось навчилися працювати з власною свідомістю, які навчилися Вірити і Любити. І ось подумалося: саме віра і любов дається нам чи не першими в дитинстві. Любимо цілим серцем, а саму рису, довірливість, так і асоціюють – з дитячістю. То, можливо, якраз увесь сенс у тому, щоби не втратити ці риси? Адже коли незнайомець пропонує тобі впустити у життя диво – ти не відразу повіриш.. Напевне, і справді дорослим потрібна картка, з кодом доступу…
Іванна СТЕФ’ЮК – письменниця,
кандидатка філології,
наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини