Любов Бенедишин. Кульбабове віче: Поезії: – Львів: Dzhezva. 2024
Любов Бенедишин. Трійчастим нервом: Поезії: – Львів: Dzhezva. 2024
- Життєписне
Те, що іноді повертаюся до книг, на які відгукувався, не вважаю чимось надзвичайним для себе. Але ще раз пишу рецензії на них дуже рідко. Принаймні на пальцях однієї руки можу перерахувати видання таких авторів. А недавно вдруге для себе перечитав два найостанніші друки Любові Бенедишин. Не заперечуватиму, звісно, що підштовхнуло до цього бажання глибше познайомитися з доробком цьогорічних лавреатів Всеукраїнської літературної премії імені Катерини Мандрик-Куйбіди (нею стала і поетка). Але крапкувало його усвідомлення того, що за кадром попередньої рецензії залишилися деякі важливі моменти – таке враження з’явилося, коли знову гортав «Кульбабове віче» і «Трійчастим нервом» зі своєї книгозбірні.
Але перед тим, як переповісти їх, варто, мабуть, хоча б побіжно згадати про віршарку. Отже, народилася у місті Сокаль на Львівщині, закінчила Львівську політехніку. Працювала на різних посадах в рідному населеному пункті. З 2006-го – членкиня Національної спілки письменників України. Авторка дванадцяти поетичних книг. Окремі вірші версифікаторки перекладені польською, німецькою і англійською мовами. Лавреатка і дипломантка різних премій та конкурсів.
Зрозуміло, що без наполегливої праці біографічного позитиву не було б. Та не будемо велемовно розмірковувати над явищем. Кому це треба? Радше за все має рацію сама версифікаторка, коли стверджує: «В словах – важливе, несказанне – в серці. Душа ставала з буднями на герці».
- 2. Тематичне
Якими були ці поєдинки з реальністю? Своєрідними виявляються відповіді, коли перечитую обидві книги.
Безумовно, що тут небезпідставними є різні нюансики. І про них, мабуть, ще буде згадано. Але почну з того, що вони не заперечують того, що сучасна лірика ділиться на громадянську, філософську, пейзажну та любовну.
Конкретніше? То прикладів вистачає. Скажімо, розділ «Як боляче голосу…» з книги «Трійчастим нервом» – відгук душі авторки на непростості російсько-української війни сучасності. «Повторне народження світу з пекельного чорного болю, з тривкого кривавого бою». «Від недовиплаканих сліз душа промокла». Характерною особливістю цих та інших подібних рядків можна вважати особисті враження від осмислення теми. А ще залишаються помітними асоціації з минувшиною, бо, як переконана авторка, ніщо в цьому світі не виникає на голому місці, а продиктоване логікою того, що вже мало місце. Зрештою, це ж відчувається у творах, котрі «не спровоковані» війною. Бо з творів (хоч це виглядає дещо пафосно) постає вся історія людства. Не зважаючи на лютезний опір часу («А час (зі старістю у змові) наставив ятерів».)
Філософські роздумування про жорстокий плин буднів постають перед усіма з розділу «Повстання річок» з видання «Кульбабове віче»: «…гординя не вмовкне, допоки ти її у собі не вб’єш». «А неприкаяна душа моїми сльозами вмивається». На філософські мотиви натякають також богошукальницькі мелодії та культурологічні акценти, яких є чимало в обох виданнях.
Промовляє і пейзажність. «Тюльпани підставляють сонцю лобики» («Кульбабове віче»). «Пальцями дощу квітень читає драму» («Трійчастим нервом»). І знову бачу цікавий малюнок через особистісне сприймання навколосвіття.
Воно, індивідуальне, пронизує й любовну тематику. Правда, тут не можна скидати з рахунку того, що вона має два крила: любов до рідного краю і родини та інтимні почування. («Ти – моє віддзеркалення», «Кульбабове віче». «Шлях з небес на Вкраїну огорнутий пилом і кіптявою» («Трійчастим нервом»).
- 3. Сув’язне
Та водночас розумію й інше. В обох книгах існують вірші з різними темарійними мотивами. Тому наголос на них є закономірним. Але все частіше у віршах версифікаторів переважають темарійні сув’язі. І це, напевно, стало ознакою часу, противитися якій неможливо.
Не сумніваюся, що це відчуває і Любов Бенедишин. Про це переконливо говорять її твори. Ніхто, приміром, не заперечуватиме, що вірш «Сільські мадонни» з «Кульбабового віча» чітко вказує на громадянськість. Та маємо тут і присутність філософічності. «Про що замріяно мовчать – лиш Бог те знає». А через кілька строф зір надибує і пейзажний опис. «До хати вносять небеса сільські мадонни». Переплетіннями познаковані «Видіння» з книги «Трійчастим нервом». «…ще хитається мрево за плечима війни». Болісне відлуння громадянськості. «Рук молитва свята». Свідчення філософічності. «Мати білить дерева, щоб міцніли вони». Промовляння пейзажності.
Та не тільки темарійні переплетіння враз опиняються в полі зору. Бо причаровують читацькі взорування факти «співмешкання» в обох книгах (нерідко в одному рядку чи строфі співіснують рослини і дерева, звірі і птахи, зорі і небесні світила) та різнобарв’я кольорових екстраполяцій. Щодо останніх, зосібна, то хіба не говорять про них рядки на кшталт: «»не навчена прикидатись: руда чи срібляста грива», – про гру осінніх кольорів у «Кульбабовому вічі» чи «прощай, мій хлопчику русявий, не переймайся сивиною» («Трійчастим нервом»)? Вітають усіх і «співмешканські мелодії»: «…я бачу її, зорю, що мріяла стати… яблуком» («Кульбабове віче»), «чи як ловила гав, чи зірку діставала» («Трійчастим нервом»).
- 4. Образне
У попередньому міні-розділі цього відгуку вже почасти зачеплено питання образності поезомовлення через виражальність щляхом згадок про «мешканців» видань і поетичну барвистість у множинності. Але не менш цікавими є й неординарні висловлювання в однині. Адже в них чи не кожен віднайде оригінальні образи в літературних тропах, споминання про «населення» видань, кольорових екстраполяціях.
Передусім тут згадаю про літературні тропи, до яких належать епітети, порівняння чи метафори. Мені, наприклад, припала до вподоби епітетність з відсвітами творчої індивідуальності. Зверну увагу на взірці цього тропу, які вибрані з обох друків: «рейка дня», «руїни днів», «ризи віри», «весни кульмінація», «лун піруети», «оркестр дощу»…
Запам’ятаються багатьом і порівняння, котрі є такими різними. Бо ж маємо тропи зі сполучниками типу «як», «мов», «наче», «ніби» і т.п. та без них. Трапляється так, що ці два види одного тропу побутують разом. Іноді заради порівняльності співіснують два іменники. І приклади є у кожній книзі. Перегорнемо «Кульбабове віче»: «а день уперто, мов Сізіф, знов котить сонце вгору», «а я – ледь помітний відбиток у мреві чужого вікна», «душа – як човник після шторму», «сонце-кльош». Вдатні подібності – характерності книги «Трійчастим нервом»: «душа любов спокутує, як гріх», «думки – приручені птахи», «спогади, мов почвари – стогнуть, гримлять, регочуть», «життя-анекдот»…
Та й метафори є не менш цікавими: «печаль налаштовує скрипку» («Кульбабове віче»), «І досі гортає душа засвічених митей альбом» («Трійчастим нервом»).
«Примагнітять» до себе й кольорові екстраполяції. Адже чи не кожен, звернувшись до книги «Кульбабове віче», згадає про словосполуки на взір: «скорботу запинала чорна хустка», «гойдали в лагідних долонях білосніжне латаття надій», «безмежне голубе небо в ореолі Божої благодаті», «ще донедавна сонячна вулиця густо оповита сизими спогадами про втрачені перспективи літа», «роззявили нарциси жовті дзьобики». А у виданні «Трійчастим нервом» поетичну барвистість представляють такі вислови, як «слова ще живі, та від болю аж чорні», «ще будуть рядки золоті», «а спогади наші вже сиві»…
Виражальності поетки сприяють і «мешканцеві» образи, де як уже згадувалося, «діють» рослини і дерева, звірі і птахи, зорі і небесні світила. Зацитую для прикладу кілька вдатностей з видання «Трійчастим нервом»: «а десь в тиші явленій цвіт мерзне на яблуні», «проростають крізь серце нарциси», «…а в тебе – прозорі руки й думки, ніби хижі круки, обдзьобують губи мовчазні», «де щириться світ, мов шакал», «картала зорю безталанну», «всміхаюсь сонцю (сльоза тече)». Вдатні словосполуки є й у «кульбабовому вічі»: «он ця! – кульбаба (нескорена грива) – як сестри, не хоче сивіти», «вже й душу світ, як яблуню трясе», «у ночі зоряне чоло ліхтарно втупилася вулиця», «а мрії набухають, як молоком соски у юної вовчиці», «зірвалася з неба зоря і жовтобоким яблуком глухо впала у високу траву», «либонь, орлиці не збагнути (із висоти, де крилам люто) красу польоту ластівки».
- 5. Підсумкове
Як бачимо, темарійність та виражальність в інтерпритації Любові Бенедишин є промовистими. І цілком резонно виникає питання: як усе це виглядає на регіональному та всеукраїнському рівнях.
Коли мати на увазі літературне поле Львівщини, то варто відзначити, що вірші сокальчанки мають свою «родзинку». Відчувається якась близькість до поетики Любові Проць, Наталії Ковалик. Якщо на все подивитися ще ширше, то, мабуть, слід також згадати про Лесю Шмигельську з Івано-Франківщини, Любов Пшеничну з Рівненщинии, Євгенію Юрченко з Житомира, Любов Малецьку з Тернополя.
Сподіватимемося, що ця особливість заграє ще чарівніше у наступних книгах поетки.
Ігор Фарина
селище Шумськ
на Тернопіллі
Leave a Reply