Мій спомин про Віру Вовк, торкатиметься перекладів поезії в її творчому житті і, звичайно, моїх перекладів її творів польською мовою. Вони здійснені протягом 2003-2022 років і були важливим фрагментом нашого спілкування. Ми листувалися від середини 90-х рр. і я навіть тепер жалію, що не зналися раніше. Бразильську адресу Віри Вовк з її дозволу, я отримав від поета Богдана Бойчука, лідера Нью-Йоркської групи. Наше листування тривало фактично до смерті пані Віри.
Віра Вовк (1926-2022) – це відома українська поетеса та співучасниця Нью-Йоркської групи. Вона народилася 2 січня, отже ті, хто знав поетесу та шанує її творчість відкликується до дня її народження. Я особисто знав Віру Вовк, ми вели літературне листування, а в останньому часі, майже до її смерті, спілкувалися через е-пошту, також дуже часто розмовляли по телефону. Втім телефонні бесіди розчинялися у безвісті, а листи, чи е-листи залишалися. Шкода звичайно, що Віра Вовк не наважилася мати фейсбук, бо вона як творча особистіть вела би його ретельно. Я їй говорив про це, але пані Віра не захотіла. Сказала, що ні, і обірвала цю тему. Якось не можу собі дати раду, що немає вже Віри Вовк в живих, бо її життя було виповненене неймовірно творчим дискурсом. Будучи відомою поетесою, Віра Вовк була зацікавлена творчістю інших. Як поетеса, письмениця та перекладач поезії була визначною для України і Бразилії. Перебувала в постійному творчому натхненні, своєю творчістю надихала інших та передавала свій літературний досвід.
Я був автором багатьох перекладів Віри Вовк польською мовою. Вони були для неї і для мене важливі, бо поглиблювали наше спілкування в сторону фахової розмови на тему близьких між собою мов. Це зокрема видно в перекладах поезії, бо книги, які я видавав, були двомовні. Відомо, книги – це література, читачі, емоції, презентації, літературні зустрічі, – тому для Віри Вовк переклад не міг бути гіршим від її оригінальних текстів. Поетеса добре знала польську мову і довоєнної школи в Кутах і їй легко було читати мої переклади і порівнювати їх із оригіналами. Ми удвох ретельно працювали над перекладеними текстами. Тоді виявилася дуже цікава історія з існуванням гуцульської лексики в її творах. Цю лексику ніяк не можна було перекласти сучасною польською мовою. Віра Вовк порадила пошукати довоєнні словники та книги 30-х років польською мовою про Гуцульщину, де дійсно багато слів просто не перекладалося, а вони були освоєні польською мовою в лексичному гуцульському вигляді. Скажімо, слово «капчурі» на позначення вовняних шкарпеток, заіснували, як «kapczury». Віра Вовк тоді прикликала власну історію, як вона купувала капчурі у Львові на відомому Вернісажі і знайшла такі усучаснені з візерунком вовка. Як мала їх не купити, адже її предки носили прізвище Вовк, а вона сама виступала в літературі як Віра Вовк. Поетеса констатувала цей факт усмішкою, що ті капчурі з вовком були непридатні в Ріо-де-Жанейро, бо там не буває зими з морозом і снігом, як в горах її дитинства на Гуцульщині, де вона була маленькою дівчинкою.
Питання перекладу було добре відоме поетесі та вивчене нею. Вона в своїй творчій невтомній праці була авторкою безлічі перекладів. Це були її книги із серії «Вертеп, (SÉRIE VERTÉP)» та «Писанка, (SÉRIE PYSSANKA)». Їх друкувала видаавнича компанія «Companha Brasileira de Artes Gráficas». Це стосується також і її розпорошених перекладів по український екзильній періодиці. На мій погляд, ці переклади важливі для історії української літератури. В них зафіксоване дихання епохи, бо деяких авторів Віра Вовк впровадила до української літератури вперше, а щойно потім їх перекладали і друкували в Києві. Це зокрема публікації у щорічнику «Нові поезії», який видавала Нью-Йоркська група, якої Віра Вовк була співучасницею, це також «Сучасність» та інші видання.
Переклади Віри Вовк цінні тим, що вона увела ними в португальську мову ряд імен українських творців своєї епохи, тобто шістдесятників, авторів Київської школи, членів Нью-Йоркської групи, українських дисидентів та авторів близьких їй душевно. Так було для прикладу з курітибською українською авторкою Оленою Колодій, яка залишалася зовсім невідомою. (Дивись: Helena Kolody: Luz Infinita — Олена Колодій: Безконечне світло, «Український Музей і Бібліотека в Курітибі», 1997).
В бразильських серіях Віри Вовк «Вертеп» та «Писанка» вийшли переклади української класики та твори сучасної літератури. Живучи в Бразилії, Віра Вовк добре вивчила португальськку мову і стала здійснювати своє літературне покликання. Це були її переклади, яким пані Віра віддала чимало часу. Переклади слід розглядати як важливу гілку творчості поетеси. А треба сказати, що португальська мова є великою світовою мовою, якою говорить більше 220 міліонів її носіїв і вона займає шосте місце по поширенню у світі. Втім Віра Вовк добре знала інші мови: німецьку, згадувану вже польську, французьку та англійську. Не забуваймо, що поетеса була авторкою перекладів художньої літератури на німецьку мову. Це виникало з її університетської роботи професора і викладача німецької мови та літератури у Федеральному університеті та в Католицькому університеті св. Урсули в Ріо-де-Жанейро.
Я пригадую приємну несподіванку для мене, коли Віра Вовк прислала мені з Ріо-де-Жанейро до Любліна велику посилку. У ній були видання її перекладних книг із серії «Вертеп» та «Писанка». Тоді наочно виявилось, що це не просто книги перекладів, а через художнє оформлення і довершені видання високого дизайну і літературного смаку самої авторки. Тому, коли я видавав її книги в моєму перекладі польською мовою, попросив Віру Вовк, щоб виконання обкладинок запропонувати художниці Зої Лісовський, вірній посестрі поетеси. Дійсно, так і сталося, обкладинки книг відкликувалися до доброї школи дизайну шістдесятих років ХХ ст., якому поклонялася Зоя Лісовська, яка закінчувала Академію мистецтв у Відні та Лондоні.
Перша збірка Віри Вовк, яку я переклав польською, мала назву «Miłosne listy księżnej Weroniki» і була оформлена львівським художником Петром Гуменюком. Підставою видання були «Поезії» з київського видавництва ,,Родовід,, з 2000 року, де великий вступ написала Михайлина Коцюбинська. Заголовок я почерпнув частинно зі збірки Віри Вовк «Любовні листи княжни Вероніки до кардинала Джованнібаттісти» (Мюнхен, 1967). Польський переклад – це книга вибраних поетичних творів Віри Вовк, із великого доробку поетеси. До збірки увійшли твори, які мені найбільше подобалися. Я їх переклав з легкістю, а Віра Вовк погодилася на таку авторську публікацію. Поетеса надіслала до збірки світлину, де вона у вишиванці, на тлі своєї бібліотеки, а потім це фото переслала до Києво-Могилянської академії. Надіслала також свій поетичний підпис «Віра Вовк», так характерний для неї. (Дивись: Wira Wowk. Miłosne listy księżnej Weroniki, przekł. z jęz. ukr. Tadeusz Karabowicz, Wydawnictwo Prymat, Lublin-Hola-Białystok 2003, ISBN 83-88097-24-5 та https://diasporiana.org.ua/poeziya/12144-wowk-w-mi-osne-listy-ksi-nej-weroniki/).
Наступною книгою, яку я переклав, була драма «Смішний Cвятий». Цей знаменитий твір був у 2000-х рр. вже доступний в Україні. Віра Вовк опублікувала його в книзі «Театр», у київському видавництві ,,Родовід,, у 2002 році. Перекладаючи драму, я порівнював її з еміграційним першодруком у виданні «Слово», яке надіслала мені Марта Тарнавська зі США. З огляду на те, що в київському виданні заголовок був поданий друкованими літерами, затерся правопис слова «Cвятий», і воно всюди писалося з малої букви, а не з великої, як це було в задумі авторки. Книга вийшла в Любліні, як двомовне видання з прекрасною обкладинкою Зої Лісовської. На презентації у Львові в Дзеркальній залі Палацу Потоцьких, 10 квітня 2013 року, студенти МІОК, підготували фрагмент вистави «Смішного Cвятого». Пані Віра сказала тоді, що ця вистава твору відбувається вперше і для неї це дуже цікаво та важливо. На презентації видання був поет Ігор Калинець, якого твори португальською мовою перекладала Віра Вовк. Після презентації, ми пішли на вареники, яких смак пам’ятала авторка «Смішного Cвятого» з львівського довоєнного періоду. На тих варениках була Зоя Лісовська, як автор обкладинки, я, Віра Білевич та Ірина Ключковська з МІОК і Ярослав Татомир, родич пані Віри, якому вона часом доручувала складні редакторські праці, зокрема твору про її батька, «Лікар Селянський», якого автором був польський письменник Анджей Холацький. (Дивись: Wira Wowk. «Śmieszny Święty / Смішний Cвятий», przekł. z jęz. ukr. Tadeusz Karabowicz,Wydawnictwo Episteme, Lublin 2013, ISBN 978-83-62495-19- та https://diasporiana.org.ua/drama/dramat-w-14-scenach/).
Третім проектом і, мабуть, найважливішим для мене, був переклад поетичної збірки «Жіночі маски» з 1993 року. Ця книга вийшла в Любліні як двомовне видання під польським заголовком «Kobiece maski» в 2014 році. Її презентація відбулася за участю поетеси в Музеї літератури в Києві. Віра Вовк прилетіла з Ріо-де-Жанейро до Києва і хоча презентація мала багато слухачів, погано себе почувала. Тих кілька днів в Києві поетеса перебувала в готелі, але після повернення до Ріо-де-Жанейро, написала до мене листа, в якому висловила свої емоції пов’язані з презентацією книги. Збірка «Жіночі маски» була в творчості Віри Вовк винятковою книгою поезії. Авторка віднеслася в ній до ролі жінок в історії людства. В завершальному творі «Жінка», підсумовуючи свій поетичний дискурс, Віра Вовк писала: «усі мої маски / то мозаїка / мого обличчя // я – баня світлого храму / я – темної мряки долина // у темну мряку завиваю землю / купаю землю світлом храму // я – мед і цикута / я – ласка і гріх / я – корінь і крона». А так звучав мій переклад польською мовою вірша «Kobieta»: «wszystkie moje maski / to mozaika mej twarzy // ja – sklepienie jasnej świątyni / ja – ciemna mgła doliny // w ciemną mgłę zawijam ziemię / kąpię ziemię jasnością świątyni // ja – miód i cykuta / ja – łaska i grzech / ja – korzeń i korona». На презентації був присутній поет Богдан Бойчук, співзасновник Нью-Йоркської групи, який жив на той час у Києві. Він сказав, що долі героїнь в «Жіночих масках» – це приклад професорського дискурсу Віри Вовк і її поетичного натхнення. І це справді так, бо поетеса не загубила суті поезії, ідучи у книзі за описом жіночих героїнь. На превеликий жаль, презентація відбувалася після загарбання Росією Криму, та вторгнення російських військ на Донбас. Настрій зустрічі був мінорний, бо відчувалося, що війна висить у повітрі. Я використав нагоду, що поетична зустріч добігає до кінця, і до Віри Вовк уставляється черга з книгами до підпису, підніс також свій переклад «Жіночих масок» до підпису. Пані Віра підписала мені збірку і я їй за це подякував. Ми тоді бачилися лишень на презентації книги. Я знав, що Віра Вовк мала багато літературних полагоджень в Києві, між іншим передавала архівні артефакти до бібліотеки Києво-Могилянської академії, які привезла з Ріо-де-Жанейро. (Дивись: Wira Wowk. Kobiece maski : przekł. z jęz. ukr. Tadeusz Karabowicz, Lublin 2014, ISBN: 9788362495580 та https://diasporiana.org.ua/poeziya/vovk-v-zhinochi-masky-kobiece-maski/).
Згадуючи поетесу Віру Вовк, хочеться пригадати дуже приватну історію в наших відносинах. Велику роль у ній відіграли інтернетні ресурси. Дякуючи інтернетові, наша інтелектуальна комунікація була настільки швиткісна, що ми фактично спілкувалися кожного дня. Пані Віра писала паралельно до мене і до поетес з Києва, Надії Гаврилюк і Юлії Григорчук, яких називала Ластівками. Спілквалася також з Вірою (Вірленою) Білевич зі Львова. У тих наших відносинах поетеса бачила мене Яструбом, а вона була Вишиваною хмаринкою. Апеляція до Вишиваної хмаринки не до кінця була для мене чимось жартівливим, бо тим ім’ям поетеса натякала, що може нас залишити, відпливаючи небом в інший вимір. Це було жартівливе і водночас анторпологічне, бо о годині 14.14, 16 липня 2022 року Летісія Насціменто написала до мене з Ріо португальською мовою, що нашої Вишиваної хмаринки не стало. «Tadeu, / Infelizmente nossa querida Wira não resistiu e faleceu nessa manhã. / Por favor, informe a amigos e parentes dela que você conhece. / Mais informações eu dou mais tarde. / Letícia».
Згадуючи Віру Вовк, я не можу не написати про подарок, який поетеса прислала мені весною 2022 року. Це був пакет, щільно обгорнутий скотчем. Я зацікавлено та з нетерпінням почав його розгортати. В його середині була захована маленька скульптурка статуї Христа-Спасителя (Cristo Redentor) з гори Корковадо в Ріо-де-Жанейро. Я добре зрозумів символіку цього прекрасного подарунку, хоча його не супроводжував ані лист, ані листівка. Це було відкликання до моєї наукової монографії «Поети Нью-Йоркської групи» (Київ, 2017), де я порівняв статую Христа-Спасителя в житті та творчості Віри Вовк, до великої дзвінниці Києво-Печерської лаври, спорудженої у 1731-1744 роках за проектом архітектора Йогана Готфріда Шеделя. Я писав тоді про міфологемні архетипи в творчості авторки. Живучи роками у Ріо-же-Жанейро, вона бачила зі своїх поетичних вікон статую Христа-Спасителя, яка оберігала її своїми благодатними руками та навіювала натхнення. Відвідуючи золотоверхий Київ, поетеса милувалася потужним силуетом дзвінниці Шеделя у верхній частині Києво-Печерської лаври. Це був для неї символ її міфічної України, адже, не мала змоги жити та творчо працювати на землі свого народження. Втім, Віра Вовк дихала простором української землі і це давало їй сенс існувати у світі. Ось приклад вірша поетеси «Медалик Богородиці Неустанної Помочі» з неймовірним змістом:
Медалик срібний, скарб великий,
Я-дитина
В нарінні Черемошу
Загубила.
У баби в гостях, я щорічно
Знов шукала
У нарінку того медалика
Там, де загата.
І як повернуся сьогодні,
Мов на прошу,
Шукатиму його знов у нарінку
Черемошу.
Вірш «Медалик Богородиці Неустанної Помочі» зі збірки «Розарій» (2020).
Хочу прикликати таку деталь з нашого спілкування, яку я розказав пані Вірі, коли ми вже були знайомі. З її літературних заміток довідався, що Вірі Вовк з Зоєю Лісовською спало на думку відвідати Польщу в туристичній мандрівці. Вони обидві прилетіли літаком зі Швейцірії до Варшави та подалися поїздом до Кракова. Ціллю мандрівки було пригадати їх воєнне минуле. Якби я був тоді знайомий з Вірою Вовк, то поїхав на зустріч із нею до Варшави, щоб подорожувати поїздом з ними до Кракова і розмовляти про поезію. Віра Вовк приїхала побачити Краків удруге в своєму житті, бо перший раз знайшлася тут як біженка. Вона з батьком Остапом Селянським і мамою втікли зі Львова перед більшовиками на початку війни. Тоді через Краків прямували на захід Європи, щоб опинитися в Дрездені. Вбивча війна у 1945 році докотилася і сюди, та під час бомбардування міста союзниками, у її вирі загинув батько поетеси.
У Кракові Віра Вовк прогулювалася чудовим Старим містом, пила з Зоєю Лісовською каву в ресторані з виглядом на Маріяцький костел і в художніх крамничках Сукенніце на Площі ринок купила собі різьбленного коника з дерева, народну іграшку, та повезла її до Ріо-де-Жанейро. Ця різьба знаходиться зараз у фондах Бібліотеки Києво-Могилянської академії. З Кракова поетеса повезла до Бразилії рукопис натхненного вірша «Ванда», який був навіяний краківською легендою про заснування міста. Цей твір був згодом надрукований у її знаменитій збірці віршів «Жіночі маски» з 1993 року. Було мені дано цей вірш прочитати на авторський презентації мого польського перекладу двомовної книги «Жіночих масок» в Музеї літератури в Києві. Він викликав велике захоплення та оплески і відчувалося, що Віра Вовк, присутня тоді, була з нього задоволена.
Тадей Карабович,
Національна спілка письменників України
Люблін, грудень 2024
Тадей КАРАБОВИЧ, поет, перекладач, літературознавець, літературний критик. Член Спілки польських літераторів Люблінського осередку та Національної Спілки письменників України. Головний редактор щорічника «Український літературний провулок» (з 2001 р.). Живе в Любліні (Польща).
Leave a Reply