Кургани

Кургани  чи древні поселення?

Таке запитання, природно, виникає, оглядаючи земляні насипи, що є в лісовій місцевості урочищ Сороцькі і Ліщанецькі Липники, за кілометр на південний  захід від села Ліщанці. Ніхто в окрузі не пам’ятає, коли вони появились і хто їх звів. Одні вважають ці давні підвищення на рівнині просто горбами, інші – козацькими курганами, на які була поставлена варта, що в разі небезпеки запалювала потужні смолоскипи – своєрідний сигнал тривого, який передавався від одного кургану до іншого, вчасно попереджаючи про несподіваний напад ворога.

Одним словом, догадки, розповіді жителів сіл різні, дуже часто суперечать  одні одним, але сходяться на тому, що це сліди наших предків. Своєрідні земляні підвищення привертають увагу своєю формою і розміщенням.

Всього земляних підвищень 12. Вони розташовані компактними групами по два-три – сороцька частини урочища і 7 – ліщанецька. Ніби осторонь біля кожної групи насипів є значно менші, діаметром 4–5,5 м, але вищі підвищення. Найпотужніші – два овальної  форми – лежать на віддалі 25 метрів один від одного. Довжина більшого підвищення 26 метрів, ширина – 18 метрів, 10 інших земляних утворень конусоподібні за формою, з наступним підвищенням до центра, діаметром від 10 до 15 метрів. Шурфовка другого підвищення другої групи земляних насипів (відлік ведемо із сходу на захід) дала несподівані результати. Знято кілька сантиметрів землі і відкрились дрібні частини випаленої глини темно-червого кольору. А ще глибше появились куски глини, що побували у вогні, з безліччю пор,  утворених від вигорання соломяних домішок, частини шлаку з залишками склоподібної маси. На глибині 25 сантиметрів знайдено фрагмент кружальної миски з плавновиростаючим вінчиком заввишки 1 сантиметр,  з зовнішньої сторони якого наліплено продовгуватий горбик заввишки 2,5 сантиметра, а також уламок кістки довжиною 4 сантиметри і діаметром 1, 5 см, очевидно фрагмент кістяної проколки.

Дослідження ще трьох підвищень виявили грудки випаленої глини. На глибині 60 см найбільшого насипу знайдено уламок тонкостінної  кераміки, блідо-рожевого кольору. Культурні залишки, шлаки з склоподібною масою, випалені грудки глини, очевидно заданої форми, – одного типу і можуть свідчити про існування стародавніх гут.  Фрагмент чашоподібної миски, частина однотонної, але тонкостінної кераміки. Уламок кістяної проколки – знахідки, напевне,  Трипільської культури  (IVтис. до н. е.) і можуть свідчити про наявність, так званих, трипільських площадок. Загадкові підвищення мають по крайній мірі два різних культурних нашарування. Цікавість до них посилюється однією особливою обставиною:  навкруги в діаметрі 3–4 кілометрів не виявлено жодних ознак існування поселень, в тому числі трипільських. Тому будь-які абсолютні твердження залишились би не достатньо підкріпленими фактичними матеріалами. Нечисленність фрагментів кераміки утруднює визначення віку археологічних пам’яток. Тільки грунтовні дослідження, виконані фахівцями-археологами, наприклад,  наукової експедиції Тернопільського обласного музею,  можуть  підняти  завісу таємничості цих земляних підвищень.

 І. Пендзей, вчитель Сороцької ВШ.  Бучацька газета “Перемога”. 15 травня 1976 року. Переписано 04.12. 2025 р.

P. S. За уточненою інформацією, яка поступила від односельця Івана Тераза,  земляних підвищень на рівному місці в урочищі Липники не 12, як зазначено в газетній публікації, а 16. Шматки перепаленої глини, частини шлаку з залишками склоподібної маси, фрагменти мисок і  частина кістяної проколки, виявлені в їх культурному шарі, можуть свідчити на користь версії, що, мабуть,  вони – залишки якогось виробництва.  Такі ж два підвищення є і у лісі урочища Бгал, а також неподалік села Помірці (на лівому березі річки Стрипи).

В урочищі Липники в 70-х роках минулого століття  місцевий житель Іван Тераз і його товариш  розібрали заглиблену в землі незрозумілу, з  слів Івана, споруду, дуже вміло викладену з дрібних камінців. Креслень, зарисовок або  фотографії об’єкта не було зроблено. Це означає, що   назавжди втрачена пам’ятка старовини.

Неолітичне поселення було в місцевості, яка зараз відома як Вигін. Друг і товариш Микола Масловський, хата батьків якого знаходиться на вулиці Вигін, розказав, що дитиною він знаходив на ріллі  крем’яні скребки,  які були звичайними знаряддями праці людини доби неоліту.  

Іван Пендзей