“Маленька наша станція Долинська.
Містечко провінційне у степах.
Стара тополя. Мамина колиска.
Високе небо. Одинокий птах.”
Сьогодні в Іванівській філії було проведено захід до Дня народження Тамари Гнатівни Журби – “Лагідна земля”, на якому учні мали змогу вкотре ознайомитись зі “Словом значущим” нашої поетеси, була організована експозиція з особистими речами (друкарська машинка, машинопис, літературні видання, які виписувались в 90-ті рр., фото), на заході діти слухали пісню-романс на слова пані Тамари, авторства знаного барда – Олександра Лазарєва “Не чекай” у двох інтерпретаціях, у виконанні самого автора та у виконанні Любові Лісової, читались вірші про Україну, Долинську та Іванівку…
Ні шум Ла Плати не втіша,
Ні обшир неба голубого.
Мовчить до місяця чужого
Чиясь заблукана душа.
А також вірші з нової збірки поезій, яка ось-ось вийде друком – “В чаклунському лісі”.
Тамара Гнатівна Журба народилася 16 січня 1939 року в селищі Зелене Дзержинського району м. Кривого Рогу. Поетеса, член Спілки письменників України (з 1983 року).
З 1968 року жила в селі Іванівка. Була завідуючою бібліотекою, вихователем у дитячому садку.
Як шум доріг затихне вдалині,
Так глухо стане в серденькові Геби,
Бо жодного світання у вікні,
І жодного ліхтарика у небі,
Темніють став і вулиця й хати,
І ніч сплива й нечутно того плину,
І лиш земним сузір’ям з темноти,
Нам світить біле полум’я жасмину,
Та птах нічний озветься де-не-де,
«Ми тут, ми тут в оцім зеленім раї,
Ану ж бо тихше…
Ніби хтось іде,
Серед степів село моє шукає»
Друкувалась з 1971 року. Авторка поетичних книг „Дотиком серця”(Київ: Молодь, 1979), “Лагідна земля”(Дніпропетровськ, 1982), “Жіноча розмова”(Київ, 1987), “Зимова флейта” (Кіровоград, 2004), книги поезій для дітей “Звідкіля ти, журавлятко?”(Кіровоград, 2002). Учасниця VІ Всеукраїнської наради молодих літераторів. За збірку “Лагідна земля” нагороджена обласною премією імені Ю.Яновського. За книгу поезій “Зимова флейта” стала переможцем обласної літературної премії імені Євгена Маланюка за 2004 рік у номінації “Художня література”. З 2005 по 2021 рік мешкала в Аргентині, де написала ще три неопубліковані збірки, дві дитячої поезії “Абетка” та “У Чаклунському лісі” і одну дорослої – “Недописаний сюжет”.
Ось декілька поезій із збірки “У Чаклунському лісі”, яка скоро побачить світ…
НЕСЛУХНЯНЕ СЛОВО
Несподівано у Вови
З язичка злетіло слово.
І хлоп’я не знає досі
Звідкіля воно взялося.
Перемурзане, невмите,
І якесь – несамовите.
То пристало до сестрички –
Зашарілось в Іри личко.
І дідусь на Вову глипа,
Раптом збитий з пантелику…
То, пошкрябавши за вухом
Татуся, під капелюхом,
Пострибало до сусіда
І хлоп»я чкурнуло слідом,
Щоб схопити його в жменю
Та сховати до кишені,
Бо воно ж таки негарне!
Тільки – де там. Тільки – марно.
Вже від нього й мама плаче,
А воно круг неї скаче.
Та ніяк не може Вова
Наздогнати своє слово.
АРЕШТУЙТЕ СОЛОВ’Я!
Горобець мостивсь на стрісі,
Бо вже й вечір споночів,
А із гаю, чи узлісся
Соловейка линув спів.
Нашорошив заєць вуха…
«Віть-тьох-тьох! Ф’юіть-Ф’юіть!..»
Повен місяць в небі слуха –
Заворжений стоїть.
Горобець крило відставив:
«Хулігани солов’ї»!
Та яке він має право!?
Всі оці сади, гаї,
Всі ліси – моя держава!
Це й мелодія моя.
Він украв у мене славу,
Арештуйте солов’я!»
Горобець крильми махає,
А у небо: «Фіть–ф’юі»!
У веснянім зелен-гаї
«Хуліганять» солов’ї.
МУРКАЛО
Котик Муркало відмовивсь
Від матусиної мови,
Лиш підгавкував Рябку,
Що стрибав на ланцюжку.
Вже й згадати не хотілось,
Як учора муркотілось.
Хвостик бубликом зробив.
Тонко й високо завив.
І тоді почув слова:
«Хто це гарно так співа?
Мабуть вже пора, дружок,
І тебе – на ланцюжок».
Котик Муркало злякався,
Вмить за маму заховався
І сказав: «Няв-няу-няв!
То я тільки жартував».
ЛЯКУН
Якось чую: тихо–тихо
На тополі між гілок
Намовляє шпак шпачиху
Залетіти у садок:
Вже черешні доспівають –
Наклюємось досхочу, –
А вона йому співає:
- Нізащо не полечу.
Там, оглянься, за парканом,
Мов розгніваний дикун,
Розмахався рукавами
Лякк.. Ляковисько..Лякун!
ДЕ ВІД МУДРОСТІ КЛЮЧІ?
Під сосною на корчі
Сперечались два сичі:
Де узнати ,як дістати
Нам від мудрості ключі?
ЗВІДКІЛЯ ТИ, ЖУРАВЛЯТКО?
Повертались журавлі
Із далекої землі.
Натомилось журавлятко
Та й заснуло на ріллі.
А прокинулось – біда:
Слід у небі пропада!..
Що ж тепер йому одному
Долітати до гнізда?
Вечоровий туманець
Покотив з кінця в кінець…
«Піднімайся, ти ж бо сильний, —
Шепотів йому вітрець. —
Розітнем тумани злі
Та й полинем в синій млі.
А скажи, відкіль ти родом,
Із якої ти землі?
Дужо вдарило крильми…
І уже з височини
Рознеслось понад долини:
«З України! З України…»
Микола Романюк, вчитель історії Іванівської філії, Кропивниччина