Сьогодні, 7 липня, минає десять років, як немає з нами нашого земляка Нагірняка Остапа Михайловича з Чорткова – великого життєлюба й оптиміста, людини талановитої і неабиякої духовної привабливості, до глибини душі закоханої в Україну. Де бралося у цієї людини стільки добра?
Вочевидь, це був щедрий Божий дар, який Остап Михайлович із легкістю віддавав учням і колегам по роботі, коли з 1953 по 1965 роки працював учителем фізкультури у СШ №2 і виховав цілу плеяду спортсменів-розрядників, майстрів спорту. Особливо яскраво розкрився його талант педагога, організатора фізкультурно-масової роботи з 1965-го по 1993-й рік на посаді керівника фізичного виховання у Чортківському медичному училищі. Саме у ці роки з його ініціативи в училищі були відкриті спортивні секції й майданчики, споруджений красень-спортзал. Тоді ж студентські команди здобували призові місця з різних видів спорту серед колективів освітніх медичних закладів, а дівоча волейбольна команда стала навіть чемпіоном України.
Остап Нагірняк пропагував активний та здоровий спосіб життя, дбав про розвиток спорту і фізичної культури в нашому місті та районі. Разом з однодумцями він долучився до будівництва стадіону “Харчовик” у Чорткові.
Неабиякою особистістю був Остап Михайлович – інтелігентною, принциповою і цікавою. До нього тягнулися усі: викладачі і студенти, рядові та імениті. З усіма спілкувався на рівних: не вивищуючи себе і не принижуючи когось. Це було так природно, що цьому ніхто не дивувався. Любив влучне слово й жарт, був закоханий в українську пісню, рідну мову, досконало знав нашу історію.
Остап Михайлович був активним поборником незалежної Української держави. Його можна було побачити скрізь: на зустрічах з народними депутатами та громадськими діячами, людних мітингах, демонстраціях і зборах. Ця високоосвічена, шляхетна людина добре знала, що все на цьому світі швидкоплинне, а справи, у які вона вкладала свої знання, досвід та енергію, земляки пам’ятатимуть завжди.
З-поміж своїх друзів, товаришів, соратників та сусідів він був якийсь особливо людяний, відкритий та доступний для людей. Таким і залишився Нагірняк Остап Михайлович у спогадах і пам’яті тих, хто його знав, кому віддавав частинку світлої душі і тепло свого гарячого, неспокійного серця.
Володимир Погорецький