У нашому вітчизняному мовознавстві вже давно розроблена ціла наука про милозвучність мовлення, що називається «евфонія». Вона насамперед оперує позитивно-естетичними явищами художнього, радше поетичного, ліричного твору для уникання складного в вимові нагромадження звуків.
Особливу увагу тут треба звертати на те, щоб не було збігу кількох приголосних звуків у двох чи більше словах. Наприклад, у словосполученні «він раптом встругнув несподіване» бачимо неоковирне накопичення низки звуків н – р – п – т – в – м – с, що, як кажуть, «аж ріже вухо». Тому мовцям раджу дотримуватися певних послідовних і логічних правил милозвучності їхнього мовлення.
Наша мова така ж мелодійна та співуча, як італійська та французька. У нас переважає артикуляційна вокальна система над консонантною. Наприклад, українські дієслова здебільшого закінчуються на –ся або на –сь. Однак перед наступним словом, що починається із приголосного, раджу закінчувати попереднє дієслово постфіксом –ся: «наткнувся на нещасливий випадок».
На жаль, сьогодні мовці в усному та писемному мовленні нерідко надають перевагу сполучнику «щоб», навіть коли він стоїть перед словом на початковий приголосний звук. У цьому разі евфонія надає перевагу слову «щоби»: «прийшов, щоби сказати». Тим паче, в нашій мові побутує милозвучний сполучник-синонім «аби». Він часто-густо може бути доречний замість «щоб» і «щоби».
Немилозвучну картину створюють збіги двох голосних звуків у конструкціях «йому у», хоча поєднання двох приголосних «завів в оману», «сказав в вічі» не порушують законів евфонії.
Геть неоковирним є нагнітання кількох як приголосних звуків у двох-трьох словах: «безбожний в своїй гордині», так і голосних: «вона у атласній сукні».
Наймилозвучнішим, проте, фонетичним рядом завжди виступають чергування голосних і приголосних звуків на зразок: «в усьому», «у всьому», «аби сказати», «щоб раптово», «щоби враз» тощо.
Отже, дотримання найголовнішого мовного рівня – звукового – є гарантією пристойного та шляхетного нашого мовлення, бо тільки правильна вимова слів «бджола», а не «бжола», «двінок», а не «звінок», «смієцьцья», а не «сміється» – неодмінна та настійна в цьому вимога.
Зиновій Бичко, мовознавець