Писати цю статтю я буду опираючись на свій досвід і спогади. Річ в тому, що цю книгу я хотіла мати ще років 8 тому. Вперше з «мирним воїном» познайомилась через фільм. Дуже вразив. Зачепив. Це був один з моїх улюблених фільмів довгі роки.
І от у 2018 р. – я знайшла і прочитала книжку. Опісля, знову подивилась фільм. Відчуття уже не ті.
Книга глибша, набагато. Це той випадок, коли сюжет привели до формату фільму і добру його половину попросту загубили. Але, варто визнати, що фільм мені потрапив на очі вчасно. Десять років тому, хтозна, якби я сприйняла книжку… чи дочитала б її взагалі… Одне беззаперечно, до будь-якого формату «мирного воїна» треба бути готовим.
Річ у тім, що все, що я бачила і читала, в переважній більшості, було уже моїм. Зернина не проросте на непідготовленому ґрунті, так же і з розумінням та знанням. Я не просто була готова, моя свідомість формулювала висновки і життєві правила близькі по змісту до творіння автора Дена Мілмана. Звичайно, мені не трапився саркастичний наставник, я не була спортсменом, і точно не ходила ночами до заправки. Але я була в пошуку, більше всього прагнула змінити себе і своє становище. І, що важливіше – змінювала. Багато зусиль пішло на це, та не даремно. Я прагнула знайти істину, сенс життя, рівновагу і якщо вже на чистоту – багато що знайшла.
Історія спортсмена Дена Мілмана стала для мене глибинною і близькою, бо я уже була в ній. На той час я уже проходила свій власний «шлях мирного воїна». Розмаху не було. Та було чимало цінних одкровень. Я не одноразово передивлялась це кіно, розібрала на цитати, радила друзям. Ця картина була ніби підтвердженням правильності моїх виборів, моїх змін і мого шляху.
І от книга. Прочитана. Ніяких особливих струн душі не потривожено. Я просто прочитала книгу, про яку марила роками. Мимовільно, я порівнювала сюжет з кіношним, забігала наперед, чекаючи, що уже на наступній сторінці таємничий Сократ назве героя «ося», скорочено від осел).
Досі не певна, що фільм мені заважав усе сприймати. Я стала інша. Тепер я не можу дозволити собі жити тими категоріями якими тішилась десять років тому. Я досі бережу усі відкриті істини у собі і надіюсь, що колись зможу їх переплести із реальним життям.
В мені зародилось досить цинізму, зникло чимало ідеалізму та надій. Я просто читала фантастичну історію про шлях людини до справжнього себе. Такий важкий, довгий.
Ден, навіть з допомогою наставника зміг віднайти, пробудити, звільнити себе лише через десятки років. Це були роки болю, страждань, постійного навчання бути собою і жити. Ми ж і правда цього не вміємо.
А я, звичайна, така розладнана з погляду Всесвіту намагалась самотужки себе привести до ладу за якихось рік-два. Хоча, мабуть мій шлях і досі триває. Я уже майже минула стадію глобальної самотності, розпачу і відречення. Прийшла пора шукати істину в собі. Вчитися правильно дихати.
Я не хочу описувати сюжет історії. Щоб вирішити чи варто вам читати цю книжку потрібно знати лише декілька речей
- Хоч це і свого роду художня література, та це не роман, не повість – це історія від першої особи про її пошук істинного шляху.
- Це не навчальна література, не мотиваційна, попри всі анонси. Вважайте це просто наочним, демонстраційним прикладом із реального життя.
Комусь, досить цинічному, може здатись, що це фантазії напів хворого розуму чи якась таємна сектанська хитрість. Багатьох сильно збурить той факт, що автор-герой наполягає на правдивості розказаного. Все це Ден Мілман пережив насправді, це його біографія. І Сократ, таємничий, напів-маг, напів-ангел… незрозуміло хто він взагалі – теж був у його житті.
Якщо ви надумаєте таки читати цю історію, зрозумійте – образ таємного вчителя насправді може бути як ангелом Божим так і майстерним маніпулятором. А, можливо, це якийсь просвітлений тібетський монах, або уявний образ посланий вищими силами.
Нехай Сократ як персонаж не тривожить ваш розум – це просто провідник. Він обрав героя, щоб навчити його, провести до справжньої істини. А через Дена Мілмана, який написав книгу і дав дозвіл на фільм чогось навчаться і інші люди.
Думаю «Мирний воїн» (не має значення чи книга, чи фільм) поділить аудиторію на два табори. Перший – прибічники, я б сказала мисливці за сучасною розвиваючою літературою типу «як знайти себе», «як стати краще» і т.п . Вони будуть у захваті.
Другий тип – люди, що не керуються цінностями «Я», саморозвитком і пізнанням дзен, а традиційною вірою в “добре і погано”, “хочу і потрібно” та релігією. В цих людей із сюжетом може виникнути когнітивний дисонанс. Вони навіть роздратуються, почнуть висміювати і піддавати сумнівам, критикувати та применшувати висновки цієї історії. І будуть праві, своєю особистою правдою. Будуть праві до тих пір поки не подивляться на цю історію як на Божий задум.
Я не була під враженнями, коли читала, тому що я давно уже перевражалася цим сюжетом і усіма мудрованими тезами, виразами. Я напам’ять їх знаю. Саме тому, читаючи дозволяла собі дивитись на описану ситуацію критично і мене не покидала думка, що десь я щось схоже бачила.
Маю на увазі такий же тип побудови сюжету, задум, манеру. Важко пояснити. Але з кожною сторінкою мені здавалося все більш чітко проглядались релігійні причти, оповіді та сюжети. Ні, я не опускаюсь до богохульства, і не намагаюсь підняти брудне до висот, чи опустити високе до низин.
Але уявіть, що якби цю історію розказував священик – Сократа він назвав би посланцем Божим (уточнювати не будемо). Усі уроки і повчання в книзі не суперечать релігії. Це ніби людські канони – тримай розум чистим від злих помислів; бережи тіло від надмірності; не май залежностей; насолоджуйся красою світу…
Дуже глибокоя це не аналізувала, але певна, що зі всіма порадами Сократа, висновками Мілмана і мудростями цієї книги можна провести паралелі із релігійної літератури. І немає значення конфесія, національність чи мова – це універсальні правила людяності, так би мовити. Настанови для правильного шляху людини в цьому світі.
Отака в мене майнула думка. І я вірна їй.
Коли прочитаєте книжку «Мирний воїн» буду рада почути і вашу.
Світлана Кучпилюк