За двадцятирічну історію обласного комунального музею Богдана Лепкого в Бережанах склалася гарна традиція презентувати книжкові новинки теми лепкознавства. 24 березня в художньому залі музею Б. Лепкого відбулася презентація нового видання – «Образотворча спадщина Богдана Лепкого. Каталог музейної збірки» (упорядник Наталія Собкович; ТзОВ «Терно-Граф», 2015 – 144 ст., іл.).
Вступним словом захід відкрила в. о. директора музею Б. Лепкого, ведуча заходу Наталія Стрілець. Як наголошувалось, у колекції музею Богдана Лепкого зберігається 81 робота митця, яку створено у 1885 – 1937 роках. Мистецька збірка була передана музеєві племінником Б. Лепкого сл.п. д-ром Романом Смиком (США). Від часу оформлення експозиції (1995 р.) вони майже залишалися поза увагою дослідників-мистецтвознавців. Ідею створення такого каталогу довго виношувала перший директор музею, нині провідний зберігач фондів Надія Дирда. У 2014 – 2015 рр. тривала робота над дослідженням образотворчої збірки.
Мистецтвознавець із Тернополя, художниця, автор аналітичної статті та укладач каталогу Наталія Собкович розповіла, що під час підготовки цього видання було здійснено атрибуцію й каталогізацію творів Богдана Лепкого, аналіз джерел та літератури з метою виокремлення інформації про образотворчу ділянку доробку митця. У ході роботи над книгою «Образотворча спадщина Богдана Лепкого. Каталог музейної збірки», над якою ретельно працювали старший науковий співробітник музею Б. Лепкого Наталія Стрілець та Наталія Собкович, дослідникам відкрилося чимало цікавих фактів із біографії письменника. Вдалося встановити дати створення окремих робіт, їхнє авторство.
Як відомо, багаторічна дружба і творча співпраця єднала Богдана Лепкого з художником Осипом Куриласом. За спонукання Б. Лепкого митець намалював популярний серед галицької громадськості портрет гетьмана Івана Мазепи. Його видали окремою листівкою у 1909 р. до 200-літнього ювілею виступу гетьмана проти Росії, який широко відзначався в Галичині. Також письменник залучив художника до роботи над ілюстраціями до «Історії України-Русі» М. Аркаса. Осипу Куриласу Б. Лепкий також присвятив вірш. У «Примітках» до першого тому «Писань» він зазначав: «Генезу цього вірша пригадую собі. Я прийшов у Львові до д-ра Маковея, який був тоді одним з редакторів «Літ(ературно)-наук(ового)Вісника”. У нього на стіні висів образ Куриласа, сільський похорон. Цвинтар, дерева гнуться від вітру, хоругви, піп, домовина, люди. Я погадав собі: це можна б намалювати простіше: хрест, а над хрестом калина, або: підгірський провал, одним берегом вгору йде “він”, а другим, вділ, – “вона”. Я не раз пробував намалювати таку композицію, та вона не вдавалася мені. Аж пізніше те, чого не міг висловити красками, передав словом».
До книги, якою одразу зацікавились місцеві художники, науковці, шанувальники творчості Б. Лепкого, увійшли систематизований за хронологічним порядком життєпис Б. Лепкого, нарис «Про музей та його меценатів», аналітична стаття про образотворчу спадщину митця, репродукції 81 твору з образотворчої спадщини Богдана Лепкого, шість творів інших авторів, його сучасників, картина невідомого автора з родинної колекції письменника, перелік творів із зазначенням сигнатур.
Богдан Лепкий пробував малювати із малих літ. Батько, о. Сильвестр, був не лише суворим критиком його перших літературних спроб, а й прикладом до наслідування у громадсько-культурній діяльності. Він також підтримував сина у його початковому прагненні стати художником. Уже після смерті батька Б. Лепкий присвятив йому цикл із трьох сонетів. Малярству Богдан навчався у Юліана Панькевича, згодом знаного українського художника. Під його керівництвом намалював портрет діда – о. М. Глібовицького, бабусі, батька — о. Сильвестра Лепкого, публіциста і письменника (літературний псевдонім — Марко Мурава), матері – Домни (з дому – Глібовицької), низку портретів українських поетів, зокрема – Т. Шевченка, портрети своїх учителів – Матеуша Куровського, Михайла Соневицького. Окремі з цих робіт висіли в гімназійних класах. У 5-у (художньому) залі музею представлено малярський набуток Б.Лепкого. Це портрети матері, батька, дідуся о. Михайла Глібовицького, дружини, сина та доньки; портрети українських класиків Т.Шевченка, Лесі Українки, Олени Пчілки, Марка Вовчка, Григорія Сковороди, історичних постатей княгині Ольги, Володимира Мономаха, Богдана Хмельницького, Івана Богуна, Ю.Хмельницького та ін.
У 1891 р. Богдан закінчив гімназію і вступив до Віденської Академії мистецтв. Через три місяці за порадою Кирила Студинського перейшов на філософський факультет Віденського університету, де вивчав мовознавство та історію літератури. Тут брав участь у роботі студентського товариства «Січ», у дискусіях на суспільно-політичні та літературні теми, разом із Ф.Колессою займався етнографічними дослідженнями. У Відні заприятелював з художником Миколою Івасюком, продовжував малювати під його опікою, з ним приїжджав на літні канікули до Жукова, де їм позували селяни. У селі створив кілька картин на історичну тематику, серед них – «Коронація короля Данила», робив малюнки для майбутніх праць «Козацькі бої», також малював сцени з полювання.
Справжньою музою для митця стала його кохана дружина Олександра – Лєнда, як кликали її у домашньому колі. «Молода, небуденної вроди дівчина, наділена від природи феноменальною пам’яттю, дотепом, даром помічування, жива і вражлива, як мімоза, посвятилася всеціло для мене, забуваючи про своє власне «я». …А перед людьми поводилася так, буцім вона тут ні при чім, от жінка, мати, хазяйка і більш нічого. Ніхто й ніколи навіть не догадувався, чим вона в дійсності була… Без неї не був би я тим, чим є», – писав поет про свою дружину. Їй присвятив чимало поезій, любив малювати її портрети.
У книзі спогадів «Казка мойого життя» Лепкий писав: «А все ж таки мене куди більше манило до себе малярство. На краєвид міг я години дивитися, забуваючи про всіх і вся, хоч у цьому краєвиді нічого незвичайного не було б, ні гір, ні водопадів, ні руїн старосвітських замків. … Такий, собі звичайний, незамінний краєвид був не раз предметом моєї малярської насолоди. Краски приваблювали мене не тільки в своїх гармонійних зіставленнях, у численних відтінях і переливах, але й кожна зокрема, сама собою. Фіолетова викликувала усмішку на вустах, зелена втишала нерви, синя – настроювала до мрій». І хоча, в силу життєвих обставин, професійним художником не став, інтерес до цього виду мистецтва зберіг упродовж усього життя. Самотужки вдосконалював своє вміння малювати і завжди принагідно використовував свої малярські здібності – при виданні книг, проектував обкладинки, робив ілюстрації, як до власних творів, так і інших авторів. Малював багато портретів, краєвидів, ікони. Цікавими є портрети Шевченка, Лесі Українки, інших видатних особистостей.
Завдяки наполегливій праці Б. Лепкий здобув ґрунтовні знання з історії й теорії мистецтва. Живучи у мистецькій столиці Польщі – Кракові, не оминав нагоди, щоб не відвідати музей, виставку того чи іншого художника, цікавився сучасним мистецтвом. Як результат – згодом з’являлися нові поезії, статті, критичні відгуки в українській та польській періодиці. На початку ХХ століття багато людей захоплювалися творчістю швейцарського художника Арнольда Бекліна. Зокрема велику популярність здобула його картина «Острів мертвих». Художник довго працював над сюжетом і зробив декілька варіантів з різним освітленням, різними деталями і різним форматом полотна. Найкращим став варіант 1886 року (зараз зберігається в місті Лейпциг). Сюжет картини зворушив Б. Лепкого, під її враженням він написав поезію «Острів смерті».
Як зазначила у своєму виступі старший науковий співробітник музею Надія Шургот, у житті Б. Лепкого поєдналися не тільки мистецтво пензля та слова, а була ще музика. Музика оточувала його з дитинства. Її чарівні мелодії додавали радості, відчуття щастя. Любив слухати батькової гри на скрипці, захоплювався музичним талантом тітки Дарії, вправної піаністки. Натхнення до творчості Б. Лепкий також завжди черпав у музиці. Його молодший брат Лев Лепкий згадував: «Навіть дома, поки сів писати, казав синові чи старшій доні заграти на фортепіяні». Співав у гімназійному українському хорі під керівництвом Дениса Січинського, у хорі «Боян» (м. Бережани). Брав участь у концертах, декламував вірші, читав уривки з прозових творів.
Літературно-музичну композицію на заході у Лепківській світлиці представили учениці другої міської школи Наталія Гончар, Тетяна Дуда та Ірина Захарійчук (вчитель Віра Когут), які читали поезії Б. Лепкого. Викладач Бережанської школи мистецтв ім. М. Бездільного Ірина Драбик виконала на скрипці твори Івана Миськова «Старий замок» та «Відлуння осені».
Враженнями від нової книги поділилися лауреати премії ім. Братів Лепких, представники Державного історико-архітектурного заповідника (ДІАЗ) – Надія Волинець і Богдан Тихий, директор дитячої художньої школи Любов Тернопільська, поет і публіцист, член Національної спілки журналістів України Василь Савчук та інші. Присутні висловили щиру вдячність організаторам цікавого та змістовного дійства, авторам і видавцям презентованої книги, популяризаторам і шанувальникам творчості видатного поета й митця Богдана Лепкого.
Тетяна Бідзіля, м. Бережани.
Фото – автора.
