Парадигма національної безпеки – поняття об’ємне й одночасно полісемантичне.
В її контент уходять такі складові, як доктрина військова, оборонна, економічна, медична, господарська, психологічна, філософська, релігійна тощо. Також тісно з ними в’яжеться найважливіша гуманітарна площина – стан і становище державної мови, заходи щодо її вільного функціонування та розвитку на державно-політичному рівні.
На першому місці перебуває концепція державності мови. За умови безперешкодного обслуговування рідною мовою усіх сфер економіки, науки, літератури, мас-медіа – всеохоплюючої культури суспільства – майбутнє мови гарантоване. Найменша зрада мовних усталених традицій, цурання материнської мови, коліносхиляння перед іншою мовою завше загрожують її виродженню. Наочним прикладом є факт, коли особа повертається з довготривалої закордонної відпустки чи із заробітків і забуває свою рідну мову. З погляду національної безпеки, це вже зрада та індиферентне ставлення до Батьківщини. Така людина в разі лиха легко перейде на ворожий бік. Негативом і небезпекою є те, коли громадянин, довший час живучи серед чужого народу, свідомо не бажає оволодіти його мову, а має водночас громадянство цього народу. Зокрема, неприпустимо публічно виступати громадським діячам перед суспільством не його мовою. За словами філософа, так може чинити загарбник аби психічнохворий.
Ще одним пікантним нюансом є свідоме ставлення до мови як до найважливішого засобу спілкування. Тут мається, насамперед, дотримання мовних норм, вироблених віками. Це і лексико-фразеологічні, і граматичні, і фонетико-акцентуаційні літературні варіанти. Зрозуміло, що діалектні елементи не є такою загрозою, як чужомовні кальки чи безликий сленг і жаргон. Останні інтенсивно руйнують фундамент національної мови, свідчать про відсутність моральної культури в таких мовців.
Отже, мовне питання займає чільне місце в контексті національної безпеки. Справжній патріот своєї Вітчизни мусить бути пильним у цій вельми делікатній і чутливій сфері.
Зиновій Бичко, мовознавець,
член НСЖУ,
м. Львів