(Омелян Лупул. Я птах неперелітний: Лірика. — Чернівці: Рута, 2021. — 462с.).

 

Наприкінці грудня 2021 року, як кажуть, саме під ялинку,  у видавництві Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича «Рута» вийшла книга «Я птах неперелітний».  Її автор Омелян Лупул  — відомий на Буковині письменник, редактор, автор поетичних і прозових творів, блискучий майстер оригінальної восьмирядкової байки.

Довідково. Народився поет 1 серпня 1950 року в с.Раранчі, нині Рідківці,  Новоселицького  району Чернівецької  області.

У ранньому дитинстві втратив батьків. Після закінчення Рідківської середньої  школи рік провчився в Чернівецькому медінституті. Але любов до українського слова  перемогла,  і він вступив на філологічний факультет Чернівецького державного університету, який закінчив в 1974 році.

Учителював у школах Миколаєва та на Вінниччині, викладав рідну мову в педагогічному інституті  в Миколаєві (обласному), а вже більше двох десятків років — редактор видавництва «Рута» Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича.

У здобутку О.Лупула 32 видання — а це біля чотирьох тисяч поетичних  і прозових творів, і біля тисячі п’ятисот байок,  зазначає  А. Григорук.

О.Лупул — дипломант 24-го (1996) і 30-го (2002) міжнародних  поетичних конкурсів у Мілані, нагороджений медаллю міжнародного  конкурсу «Мир 2002» (Італія). Вірші О.Лупула, перекладені італійською мовою І.Трушем, вийшли в Італії м. Ареццо (Chimere e poesie ucraine. – Arezzo-Italia: De Filippis Editore, 1992). Примірники книг О.Лупула «1000 байок», «Літо моє високе», «Свята земля» є у фондах паризької бібліотеки Симона Петлюри.

У вступній статті «Аристократ слова», якою відкривається книга, письменниця, літературний критик Аделя Григорук говорить:

«…Нове видання «Я птах неперелітний» яскраво презентує ліричний доробок поета — від перших збірок «Скрижалі» та «Оранта» 1993-го року й до «Святої землі» 2016-го. Загалом це тридцятилітній  шлях непростого творчого самовиявлення та самовдосконалення, набуття майстерності й досвіду, який могли б узяти за взірець ті, хто шукає себе в художньому слові. Книга Омеляна Лупула відтворює його письменницьку еволюцію й увібрала в себе найкращий його доробок, вичаклуваний за десятиліття творчої праці. Він прискіпливо добирав до неї все найкраще, що вийшло з-під пера, пам’ятаючи новочасне мотто В.Брюггена, що «тільки книга для себе стає книгою для всіх». « Я птах неперелітний» — у першу чергу про Лупула, його душу, світобачення, жалі й радощі, невід’ємність від правітцівської землі й нероздільність їх доль».

Коли береш до рук книгу, тим паче, коли вона цікава, талановита, ошатно оформлена, якісно віддрукована, а ще подарована автором,  не можеш не порадіти за нього — чудового майстра слова. Читати лірику Омеляна Лупула — саме  задоволення. Читаєш, смакуєш кожне слово, розкладаєш на полички думки автора, захоплюєшся образами. Своїми враженнями від   прочитаного хочеться ділитися з друзями, близькими, рідними.

Скільки  треба  було  автору вкласти  щирості, життєвої мудрості, щоб заставити читача потрапити в світ його та його ліричних героїв.  Читаєш і ніби п’єш джерельну воду в спрагу. П’єш і не можеш напитися.

Видання на 460 сторінках вміщує 12 розділів: «Слово, невмирущеє зело», «Оранта», «Раранча», «Яблуневія», «Філіграні», «Перед лицем Слова», «Осінні полонези», «Золотоцвіт», «Рапсодії», «Фавор-гора», «Ангел із майбутнього», «Монорими» і «Серпнева соната». Останній  — великий ліричний твір, який автор означив дещо незвично: «інсталяція для скрипки з болями душі, високими вітрами й оргАанами громів».

Аделя Григорук у своїй статті  глибоко й ґрунтовно проаналізувала всі розділи, зупинившись на таких  віршованих формах, як хоку, танка, рубаї, септими, октави, децими, ронделі, ронсарові строфи, вірші у прозі тощо, які презентує у своїй літературній практиці Омелян Лупул і   в яких зріло, художньо довершено конденсує особисте сприйняття дійсності та виносить його на широкий читацький загал.

У  статті вона також посилається на авторів, які високо оцінюють доробок О.Лупула, а саме:

Ю.Гречанюк, наприклад, зазначив, що новаторство письменника (йдеться про рубаї)  — «не у формі, а в способі вираження своїх думок — одкровення у чотирьох рядках. Такий, значить, принцип мислення, коли просторо думкам та асоціаціям, а тісно словам» (Гречанюк Юрій. «Слово, невмируще зело…» // Буковинське віче. — 1994. — 23 лютого).

«Автор поетичних мініатюр, — говорить Василь Воловіл, — не розмінюється на дріб’язки, його образи монументальні, його мова афористична, його стиль — то його поетичне обличчя» (Воловіл Василь. Три струни однієї душі // Практика. — 1993. — 26 листопада).

Україна для автора — «що Фавор-гора, на якій мусить відбутися преображення нашого народу» (Антофійчук Володимир. Святі його духовні острови  // Слово Просвіти. — 2017. — Ч.31. — С.10. — 3-9 серпня.

Словами Аделі Григорук, про те, для кого ця книга,  хочеться завершити  нашу коротку  статтю: «Маємо об’ємну як за авторським задумом, так і за художнім втіленням книгу, яка повинна прокласти місток до розуму і серця читача. Лупулова книга для тих, що насолоджуються читанням. З неї насамперед постають його поетичні зацікавлення, вимальовується образ тонкого лірика, майстра художнього вислову, талановитого колориста, бездоганного знавця класичних віршованих форм, презентованих його пером».

Гадаємо, що нова книжка Омеляна Лупула знайде дорогу до сердець читачів, заворожить чарівним звучанням українського слова, зображенням  чистих почуттів людей сприятиме формування естетичних смаків українського читача.

Від себе щиро побажаю   авторові здоров’я, нових творчих здобутків.  Нехай  у  Вашій  душі  не  гасне  вогонь  любові до слова, до життя, до людей, до милої серцю  України,  Буковини  і  рідних  Карпат!

 

Марія  ПОРОХ,

членкиня Клубу інтелігенції 

ім. І.Пелипейка та РО «Просвіта»,

м. Косів.