Його нарекли прізвищем гордим,
Дивну силу дали, щоб талант не закляк,
Над могутнім Дністром його правда прозора
Підписалася просто: Я — Іван Нагірняк!
Ці слова присвяти нашому незабутньому земляку Василя Васкана, як і його друзів-колег Михайла Брозинського та Інни Гончар, звучали на особливій зустрічі, в особливій атмосфері — у кімнаті, де неперевершений Майстер Слова писав, сповідався, творив, вражався, шукав, зустрічався, планував і довіряв себе своїй натхненній струні щирості й людяності… Віч-на-віч із поглядами Івана Семеновича з численних портретів, подарованих йому ще за життя до пам’ятних дат та вручених дружині уже протягом цих розлучних майже 5 літ по його смерті, юні вихованці Новодністровського будинку дитячої творчості якось помітно легко налаштувалися на хоч і досить відповідальну, однак серйозну й, водночас, цікаву розмову. Ще більшої піднесеності цій зустрічі на відстані Нагірняковго слова додало своєрідне порівняння робочої кімнати митця із його вже музеєм – саме так з любов’ю та шаною, сердечністю та вдячністю за увагу до творчого надбання її любого чоловіка зауважила Євгенія Семенівна. І справді, зібрання творів Івана Семеновича, кожен сувенір чи презентований на згадку малюнок, родинні фотографії і навіть улюблені його кімнатні рослини і, зрештою, нетлінний дух поважного глави сімейства мимоволі стали свідками-експонатами родинної оселі-музею!
А тим часом учасники гуртків «Літературна студія» та фольклорно-етнографічного «Баюр» під керівництвом Світлани Долинної і Наталії Глушко помандрували у подорож візерунками долі Івана Нагірняка, присвятивши її 70-річному його ювілею. Діти старанно і натхненно читали вірші славного земляка, наставники акцентували їхню увагу на сторінках життя і творчості звичайної, здавалось би, людини, без котрої тепер так важко уявити історію рідного села Ломачинці і такого ж близького серцю Новодністровська, де став Почесним жителем, літопис становлення величної Дністровської ГАЕС, а ще – літературу та журналістику рідного краю й України в цілому!
Були за родину і в тяжку хвилину
Рідні тато й мама – Березень й Весна.
Виростили з хлопця сонячну людину,
Яка не жаліла світла і тепла, – продовжували декламувати юні гості, зокрема нагадавши таку ніжно-трепетну присвяту І. С. Нагірняку від творчого побратима Михайла Брозинського. Хлопчики і дівчатка також згадували і залюбки ділилися враженнями од прочитаних оповідань, що увійшли у спільну збірку подружжя для дітей «Таїнство світлого празника», про історію написання якої поділилася авторка частини творів.
Звичайно ж, по особливому зазвучала у помешканні Нагірняків пісня «Місто моєї юності» на слова Івана Семеновича, котра, отримавши музичні крила від його земляка
Михайла Рожка, уже давно стала улюбленою серед новодністровців та численних шанувальників.
«Не ремствувати і не вити» — ці слова-переконання Івана Нагірняка, що стали життєвим кредо знаного нашого городянина і літописця доль людських та зокрема Дністровської ГАЕС, у виконанні одного із гуртківців були напрочуд вдалим завершенням цих хвилюючих літературних читань, мимоволі спонукаючи і дорослих, і дітей бути мудрими і справжніми на життєвім шляху.
Ну а солодке пригощання від господині Євгенії Семенівни по-родинному приємно потішило дітвору.
І вже проводжаючи гомінку дітвору, котра, до речі, щиро дякувала за гостини, я мовчки знову згадувала і своє:
А він прийде зі щедрим перевеслом,
Немов на сповідь, сяде за столом
Й оте прозріння взявши, наче весла,
Стежки крізь серце вимостить селом.
Схвильована – Інна ГОНЧАР