Ми щомиті переживаємо трепетні хвилини вдячності – почуття світлі, таємничі, бездонні.
Вдячність — це почуття визнання за виконане добро, наприклад, за надану увагу або послугу, а також різні способи вираження цього почуття. Вдячність — складне почуття, що виникає на базі емоційної, а також раціональної оцінки того, що відбувається. Адресатом вдячності можуть бути не лише конкретні люди, але й групи людей (наприклад, наші предки), зрозуміло, насамперед тут виступає Бог.
Із прагматичного погляду вдячним бути вигідно – відносини з людьми тоді стають приємніші і міцніші. Відчуваючи вдячність, людина припиняє концентруватися на собі, звертає увагу на інших людей: вдячність надає сил, наснаги, свідчить про визнання досягнень людини; вдячність радує, коли вона щира; дякувати легко, коли отримуєш щось добре несподівано; дякувати можна словами, справами, подарунками, своїм ставленням; вдячність можна відчувати довгий час або забути через годину; якщо не подякувати за добро, то совість не дає спокою, залишається камінь на душі; буває вдячність виникає тоді, коли усвідомлюєш цінність того, що втратив.
Вдячність важко відокремити від любові. Інакше вона буде скоріше платою за послугу, ніж почуттям. Просто емоційним сплеском, який швидко згасає. Подяка разом з любов’ю – це чисте радісне почуття, яке виникає між людьми як від рівного до рівного. За своїм статусом люди можуть займати різне становище, однак щира подяка йде від людини до людини, а не від статусу до статусу. Інакше це просто атрибут покровительства згори або визнання влади над собою.
У той момент, коли людина відчуває вдячність, вона не може бути злою. І навпаки: коли людина сердиться, вона не відчуває вдячності. Щира вдячність і емоції ейфорії також не можуть йти разом. Це пов’язано з тим, що під час емоційних переживань свідомість людини звужена на власній персоні. А почуття вдячності – це звернення своєї уваги на достоїнства інших людей, на гармонію світу.
Не дарма ще до становлення психології як науки, релігії наказували починати день з вдячності Богові. Адже вона очищає внутрішній світ людини, розвиває благородні почуття честі і людської гідності. Вдячність – багатство душі людської. Їй присвячені праці і дослідження філософів, психологів, вчених різних народів і напрямків.
Святий апостол Павло настійно благає: «Пильнуйте, щоб хтось комусь не відплатив злом за зло; але завжди шукайте добра один одному, і всім. Завжди радійте. Без угаву моліться. За все дякуйте: бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі. Духа не гасіть. Пророцтва не принижуйте. Усе досліджуйте (випробовуйте), тримайтеся доброго. Утримуйтеся від усілякого зла» (1 Сол. 5:15-22).
Першою нашою вдячністю є вдячність Всевишньому за життя, бо без неї все інше не має сенсу. Доки людина жива, у неї є шанси зробити багато. Один з головних сенсів життя людини – це здобуття любові. А де людина може взяти любов? Тільки з вдячністю прийняти її від Бога в своєму серці. Тоді і життя наповнюється любов’ю.
Головний обряд християнського богослужіння – причастя або євхаристія, що в перекладі з грецького означає «вдячність». Ранньохристиянські автори називають Євхаристію «ліками безсмертя», «ліками життя». Це таїнство символізує богоспілкування, набуття єднання із Творцем, прилучення до Божества, до Любові Божої.
Будь-який досвід отриманий завдяки свободі вибору, дарованої людині Творцем. І в цьому цінність життя: пізнання світу в різних його проявах на особистому досвіді дає можливість вирости і стати мудрішою. Особистий досвід дозволяє зробити усвідомлений вибір і утвердитися в ньому. Так людський дух росте, стає міцнішим, вільнішим. Мудрість – це дар небес, чуттєве осяяння під час духовного зростання людини, дар, за допомогою якого досягається стан вищого просвітління, всерозуміння, всезнання.
Вдячність – природний стан людини, наповненої глибинними почуттями в безперервному діалозі з Богом. Мудра людина завжди вдячна Богові.
Зиновій Бичко, журналіст