Юрій Синевір. Незнищенна шаблинність трави. Поезії. – Львів: Плай, 2018. – 180 с.
В цій криниці вода чиста-чиста, –
Боюся і словом її скаламутити…
Михайло Саченко, «Коріння»
Навіки втрачений момент у житті людства, коли людина, не відаючи міста і його вигод, по-справжньому відчувала себе дитям природи. Це була природна єдність, освячена Божою ласкою й премудрістю. Науковці дослідили і стверджують: якщо людина, подорожуючи лісом, зламає гілку дерева, то воно відчуває біль і тремтінням листочків передає інформацію переживання іншим деревам. А що ж трава? Коси не коси – вона не реагує, їй важливо, щоб неушкодженим залишилося коріння, тож і надалі буде рости. Така її природа, яку, як і менталітет України, «шаблинний» генотип українців, нездатна знищити жодна сила, про що поетичний геній Тараса Шевченка заявив: «І оживе добра слава, / Слава України…»
Розділ книжки «В ПОЛЯХ НУРТУЮТЬ ЗОРЯНІ ДЖЕРЕЛА» – це найболючіші спогади, закарбовані дитячою пам’яттю. Наталка Криничанка у вступній статті до книжки стверджує, що автор «Крізь кольорове скло реальності намагався роздивитися усі деталі» життя, яке нас оточує, бо у навколишньому світі немає дрібниць, усе тут важить. Ми суть те, чого не розуміємо, не зауважуємо, якщо не побільшуємо своїх знань, своєї духовності, не бачимо в малому велике, не пізнаємо, затамувавши подих, як сходить дощ, як блискавка снує свою мелодію грози на рідній землі:
Сіється над нивами
Дощ весняний зливою,
Він зерном-краплинами
Розпочав сівбу… (с. 8).
Дощ на «струнах злив» оспівує життя, а «В полях нуртують зоряні джерела» (с. 11) – через ці спогади поет повертається в чарівний світ дитинства на Волині, це метафоричне «зоряне диво» несе у серці впродовж свого життя. Відчуття волі-свободи знаходить він у полях і лісах своєї малої батьківщини, «Де ти єси як син, де ти, як син єси» (с. 12). То чарівний і загадковий світ, у якому немає нічого, що не слугувало б стимулом для мислення, пізнання, – від насінинки дерева до велетенського багатства зоряного неба: «Цей світ – / Від неба до зерняти / На мить дано нам пізнавати…» (с. 35). Так, живемо навіть мить миті і цей дивовижний час необхідно і поважати, і шанувати. Разом з автором віднаходити найдорожчу дорогу до мами, щоб «Забути на мить всі турботи – / Купити в дитинство білет…» (с. 41). Боже, купити квиток і поїхати напитися чистої води з криниці – словом подяки засвідчити вірність землі, яка нас зростила, переступити поріг батьківської оселі, вклонитися могилам… Автор делікатно торкається ваги слова і знаходить відповідну метафору для кожної думки. Думки ж бо живі й розумні істоти, які заполонили духовну сутність його творчості.
Далі – зболені роздуми про те, що «Його розп’ято, ніби вчора» (с. 49) і розпинають повсякчас, але глибинні порухи душі й віра допомагають осмислити істину: «То був початок – не кінець, / В тім сумніватися негоже» (с. 51). Не кінець, хоча людство так далеко відійшло від Божих законів, що не вірить у послану Богом істину: «Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки…» (Екклезіяста 3:14а); не кінець, бо світить нам «Любові сонце вогняне» (с. 63).
Теплі й щемкі, сердечні слова адресує Юрій Синевір рідним і друзям, побратимам по перу, які я підсумував би чотирма рядками із посвяти поетові, прозаїку, науковцеві, його краянину Ігорю Павлюкові:
Росте в небеса
Наше дерево роду,
Звучить тятивою бандури струна…
……………………………………………………
І росте незнищенна шаблинність трави (с. 106–107),
адже творчих колег з оточення автора об’єднує найбільше: «EL – / Її любов’ю ми / Зігріті (с. 120).
Розділ «…А ТО – ВІЙНА» (с. 133) – не оминув поет болючого сьогодення. Краянин не повернувся в рідне село – привезли Василя на вічний спочинок: «Сумують небо і земля / В скорботі мати і рідня» (с. 152).
Однак добротне, щире слово поета промовляє вірою в незнищенність шаблинності і трав, і коріння України, її народу, рідної батьківської землі: «Вітер моєї Волині / Мене цілує в лице (с. 48). Книжка торкається сердець читачів, допомагає бути пам᾿ятливим, віднаходити дорогу, таки найдорожчу, до отчого порога, до мами…
Богдан ДЯЧИШИН,
член НСПУ, лауреат премії ім. Івана Огієнка,
м. Львів