Побував у Львові на презентації найсвіжішого «львівського випуску в час війни» (маркування при логотипі) «Літературної України». Підвоєнна ситуація, бачу, розвивається вже й тут за певним лекалом: переносяться на безпечнішу територію декотрі театри, виші, підприємства – деякою мірою переноситься у сприятливіший спонсорський та авторський простір і центральна газета українських письменників.
Колись цей часопис практикував спорадичні шпальти з текстами письменників тієї чи іншої області України, однак тепер дещо протилежне – спроба не виокремлення, а довільного об᾿єднання, сказати б, крайової творчої пасіонарності з усеукраїнською, підсилення другої. Це якби київські франківці зіграли кілька спільних вистав із заньківчанами. Чи у футболі. Можна й пожартувати, але факт, що маємо цікавий літпроцесівський, як і пресовий, феномен. Завважую домінантні властивості львівських випусків «літературки»: збереження воєнного суспільно-часового тематичного контексту; надання кожному газетному числу певних специфічних рис; підвищення рівня інтелектуальності, чуттєвості й провіденційності стрижневих матеріалів; культивування насамперед художньої привабливості суто літературних текстів, поетичних і прозових; відчутна демократизація верстки й візуально-ілюстративного ряду в напрямі більшої сприйнятливості при читанні й інтегрованості в писемність.
Спецвипуск перший (№ 4) найбільш зосереджений і по-львівському доброчинний: гостро-тверезий погляд на стан сучасного літпроцесу, високопоетична хвиля жіночої перейнятості часом, оптимістично-духовна проза, лапідарна критика, публіцистика відрухова й концепційна, міні-виставка авторського наступального е-плаката. Другий випуск (№5), «великодній», з᾿явившись у свята, натякає насамперед на важливість і небуденність усеукраїнського й загальносвітового поборення московської орди, що розв᾿язала криваву війну. Газета демонструє наскрізну концепцію культури спротиву, – включно з енергетично наснажливою авторською й перекладною лірикою, добротною традиційною прозою за реаліями минулих і теперішніх днів, перекладною прозою сердечних медитацій, доречною афористикою, глибокими літературознавчою й кінознавчою розвідками, точною воєнно-політичною аналітикою тощо. Випуск третій (№ 6–7) – формат, у якому «літературка» ніби найповніше повернулася до себе і водночас ступила вперед, до іншої якості: гарячі події в державі, презентація пов᾿язаного з нею Незалежного українського медіацентру в Європі, Святий Престол і Україна, бойовита поезія, лірично-пробійна і магічна проза, здоровий гумор… Окремою підтемою всюди проходить інформпромоція літературних конкурсів – ім. Катерини Мандрик-Куйбіди (поетична патріотика), «Крилатий Лев» (проза), ім. Ірини Вільде (проза), ім. Романа Гамади (переклад), що ними опікується Львівська організація НСПУ. Аналітична есеїстика стосується прози Лесі Бернакевич, внеску Івана Дзюби у кінознавство, літературознавчого доробку Миколи Ільницького, культурологічних передбачень Майї Каганської, особистостей Романа Федоріва, Сергія Мартинюка й Леоніда Кравчука.
Автори з Києва і зусюди – Юрій Щербак, Віктор Терен, Лариса Брюховецька, Василь Марочкін, Ілля й Станіслав Чернілевські, Михайло Сидоржевський, Сергій Куліда, Микола Іванов, Світлана Короненко, Ярослав Ткачівський, Ігор Фарина, Микола Слюсаревський, Галина Іванова, Андрій Пермяков, Надія Позняк, Олександр Стусенко, Ігор Топоровський, Юрій Хмелевський, Василь Нагірняк, Валентин Шульга, Анатолій Левицький, Філіп Демський, Лоранс Плазне (Франція), Дора Алонсо (Куба), Клайв Стейплз Льюїс (Англія). Автура львівська – Світлана Антонишин, Ірина Вовк, Олег Герман, Олександр Гордон, Юрій Грешко, Олесь Дяк, Богдан Дячишин, Роксолана Жаркова, Наталія Калиновська, Юрій Коваль, Джулія Ковальська, Ліліана Косановська, Оксана Кришталева, Оксана Лозова, Надія Мориквас, Михайло Москаль (художник-плакатист), Ярослава Павличко, Галина Пагутяк, Віктор Палинський, Лана Перлулайнен, Любов Проць, Олександра Салій, Богдан Смоляк, Андрій Содомора, Ярина Тарасюк, Богдан Чепурко, Петро Шкраб᾿юк, Ольга Яворська.
Оскільки ці три випуски «Літературної України» пішли достатнім накладом насамперед до воїнів ЗСУ і людей, зірваних на якийсь час із рідних місць, (попри максимальне забезпечення передплатних потреб, за винятком тимчасово окупованих Луганської, Донецької і Херсонської областей) то їх – власне газету в період «львівської прописки» вважаю волонтерською.
Богдан Смоляк, письменник, літературний критик.
липень 2022 р.