Не спиться… Засвічую свічку – вона сміло одбира в ночі третю п’ятнадцять. Крізь прочинену кватирку нічний легіт серпневий устократ підсилює пах стиглих папирівок, вершечків м’яти, пижма й полину в полумисках глиняних на столиках уздовж стіни.
У вікно вперто стукає своїм сяйвом правічним красуня Венера. Пес сусідський смачно скавулить раз-по-раз, видно сниться йому щось приємне… Царю Небесний, Утішителю, Душе істини… У моїй душі хвилюється фіранка молитви від Божого подиху. Нічко пречистая, кажуть, що у такий час Небеса відкриті. Мабуть, це так. Бо єство моє переповнюється студенною водою спокою й любові до всього сущого. Хочеться окропити усіх і усе нею. Аби світ містично в ніч святую таку оросився Добром, Миром, Радістю, Усепрощенням і Подякою Сотворителю свому!
Зиновій Бичко