Говорити про активну творчу діяльність не приходиться, принаймні зараз. Взагалі мій стиль писання визначився ще за десятиліття до пандемії і досі не змінився. Пишу, коли вже не можу не писати. Але мене «нервує» позбавлення свободи руху.
Це для українця самі знаєте що..! Думаю про різницю між ізоляцією і самоізоляцією. В чотирьох стінах «помітив» чимало незавершених справ, які потребують, я б сказав, статичного мислення. Ото всівся, як той козак Мамай на горбочку, опустив очі в долину (читай на світ) і думаю. Шукаючи бодай якого позитиву в ситуації, що склалася, бачу, що пандемія спонукає, мала би спонукати людину, до мислення, творення, висновків, колективної дії, прагнення уберегтися самому, а отже і вберегти людство. Було б добре, якби це стосувалася цілого народу, світової спільноти. Уявляєте – суспільна думка, яка згодом трансформується в активну дію, скажімо, на тему «какім язиком разгаварівать» українцям? Або ж миритися чи не миритися з тим, що вчора зі снайперки на «східній війні» ворог застрелив твого брата, вірного друга, а то й зовсім безіменного героя? Чи реакцію більшости на недолугу ідею безбатченків вилучити з навчальної шкільної програми вивчення української класики? А там вже й до розгулу червоної чуми не далеко. А ви помітили, що у «зверненнях до народу» чинного президента поменшало «квартальних» жартів? Мабуть, не до жартів уже… Тож відчуваю, що накопичую енергію для життя, опору й боротьби, якщо хочете, вже в іншому, ніж досі, посткоронавірусному світі. А так, якщо конкретніше про творчість, то в першу чергу, завершую підготовку до друку четвертого тому антології патріотичної поезії «Просвітлені голоси». Це найголовніше для мене сьогодні. Бо як писав відомий Левко Різник: «вияв патріотизму – це пристрасть і чеснота». Звичайно ж – у слові і дії. Особливо тепер. Такий собі вияв патріотизму, хоч і в чотирьох стінах…
Кожний письменник, культуролог і взагалі, освічена людина починає сьогодні задумуватися над тим, які наслідки матиме пандемія для літератури й культури в майбутньому. Думаю, що з’явиться ще одна, свіжа і ваговита тема для вияву творчости. Хочеться, щоб вона була висвітлена найталановитішими. З-під їхнього пера можуть з’явитися знакові твори. Натомість графомани матимуть можливість поспекулювати на болючій темі людства і їхні опуси, на жаль, з’являться першими. Такі встигнуть за кілька ночей, тижнів змайструвати сяку-таку повістину і опублікувати її окремою книжкою. Справжні ж твори на тему коронавірусу, осмислені, з’являться, як на мене, не швидше наступного року, хоча… І знову в надії сподіватимемося, що час відсіє зерно від полови (чи то пак полову від зерна) і в історії вітчизняної, світової літератури залишаться найдостойніші уваги літературні шедеври. Дочекаймося, прошу.
31 березня 2020 року