Примостилася на дроті співачка-білогрудка у шовковім блискучому фраку та небесне щебече-заливається на весь світ Божий ясний. Одне коліно на дієзах, інше на бемолях, а третє – нейтралізується бекаром…
Як ґрунтові води мають шари підземних потоків (поверхневі й дуже глибокі), так і наша направду зоряна мова славиться маєстатом-пластами своїх образно-виражальних можливостей. Приміром, потужним її фундаментом є синонімічне багатство, лише слово “бити” має кристал із 45 гранями.
На противагу синонімів існують антоніми – слова, протилежні за змістом. Вони і пишуть по-різному, і зміст несуть прямо протилежний. Наприклад, чорне – біле, добро – зло, приходити – іти, починати – закінчувати.
Омоніми – це слова, які пишуться однаково, але значення мають абсолютно різні.
Багатозначні слова, антитеза, оксюморон – ще безліч запашних слів-букетів прикрашають нашу мовну криницю. Лишається тільки взяти ГО́РЩИК, ГОРЩО́К, ГОРНЕ́ЦЬ, ВІДЕ́РНИК, БОРЩІВНИ́К, КА́ШНИК, СТОВБУ́Н, ПОКОТИ́ЛО, ГОРНЯ́, МАЦЕНЯ́ (ДОЛОНІ теж пригодяться), зачерпнути цього трунку й подякувати Творцеві за цей Дар!
Уважність, а не ориґінальність!
Кожне СЛОВО має міцний фундамент невидимої дії. Вона спрацьовує негайно. І яку руйнівну силу ми посилаємо своїми “ориґінальними” побажаннями: хай вас обходить БІДА, ЛИХО минає, ХВОРОБИ, ГОРЕ забувають!
Хочемо добра — а виходить зло.
Не вживаймо негативно маркованих СЛІВ, навіть із благими намірами!
Яке наше життя — така буде смерть!
А Творець нас любить!
Одного прошу я від Господа, буду жадати того, щоб я міг пробувати в Господньому домі по всі дні свого життя, щоб я міг оглядати Господню приємність і в храмі Його пробувати!
бо Він заховає мене дня нещастя в Своїй скинії, сховає мене потаємно в Своєму наметі, на скелю мене проведе! (Псал. 26: 4-5).
Що за чудне тріо світ увесь заливає!
Малиновими литаврами бринить м’яко юний схід, яблуневий шум переповнює груди, а зозулиця кує християнам літа благодатні у мирі.
Немає людини безгрішної…
Але найбільшим грішником, поза сумнівом усяким, робиться той злодюга, який краде в іншого кохання й любов!
Чужолюбство волає до відплати.
Мово моя мила!
Тебе пам’ятають чинуші-бовдури лише тоді, коли ти їм маслом хліб ситненько намазуєш.
А потім у небуття посилають.
Послухайте лишень, як спілкуються нині адвокати президентів наших…
Храмова, глибинна, лаконічна, образна, самобутня, стабільна це мова Святого Письма. Читаючи його, здається, що п’ю зі срібного кухля ранішню живильну росу.
От і вечір останню ластівоньку загнав у гніздечко. Чарівний захід тішить око своєю барвою малиновою.
І спати не хочеться — не відірватися од симфонії солов’їної.
Солов’їна пісня — це не лише гімн весні, це гімн коханню. Адже співає соловей тоді, коли його подруга висиджує у гніздечку солов’ят.
У своїй любові уподібнюймося цій парі небесно-божественій!
Лише закохані голуб’ята воркують!
А осьде на причілку одинак – голубочка чи голуб – гірко тужить протяжним гу-гу-гу… Чей, щось лучилося, — у них, як і у людей.
Приємно здивувався, що як колись наші люди чекали наступного серіалу, так нині пантрують душевно в Живому телебаченні “Вервиця єднає”!
Воістину, Бог любить усіх нас!
Наймиліша й натепліша Богові — це молитва вдячности!
Віддаю слово подяки за кожний подих життєдайний, за кожен удар серця гучний, за те, що бачу Всесвіт, створений Творцем, за Мову рідну, за Хліб насущний, за Батьків, братів, сестер і друзів — за Любов всеосяжну, за Віру християнську!
Найчудовніший вечір у травні!
Око тішиться, серце веселиться, душа радіє – усе насолоджується незбагненними пахами яблунь, груш, скошеної травиці, настояної глиці.
Бринить камертон невгомонних солов’я та зозулі. Ходить згорбившись, з витягнутою шиєю куріпочка, скрипучим голос видає “чирр”, а перепілочка кумедно “прокашлює” і “вау-вау” в честь самої себе, видає булькаюче-свистячі звуки “віть-вівіть”.
А о третій ночі зашумів, мов джакузі лагідно-теплий цілющий дощик-зливонька… І довкілля стало – щасливеньке!
Зиновій Бичко