«Не слово при людині, щоби бути словом, а людина
при слові, щоби бути людиною» (Андрій Содомора)
На малому зосереджуємося не очима, а духом свого незбагненного єства, думкою серця. Кожна ж річ – жива і розумна істота. Все залежить від нашого сприйняття, споглядання, осмислення, розуміння, доторку серця. Незбагненне, воно й очевидне, зачаровує нас загадковістю, довершеністю, простотою. В малому побачити велике! Коли роздумуємо, доходимо висновку, що воно й велике, все в усьому, і захопливою стане мить, якої не зауважуємо; споглядаймо ж серцем: «Справді, писати можна про все, навіть – “про ніщо”, точніше, про те, що не піддається окресленню. Про що, наприклад, … поезія Миколи Вінграновського – та, що починається словами: «Понад лугом сіра сірячина…»?.. Мабудь, про те, яка то дивна насолода у тій “несамотній” самотності, коли відчуваєш себе часточкою того великого Цілого – відчуваєш “душу” тієї сірості, того дощику, що “кропить в лузі темну корівчину, / чорногуза, чаплю і мене…” Саме часточкою, яка у тій Цілості, а не – поза нею…»
Щаслива людина, яка володіє мистецтвом застосування слова, здатна почути його, розмислює над його таїною: «…слово – то мова (грец. doxa, лат. fama). Це те, що в добрій пам’яті людей, про що вони говорять і згадуватимуть – не голосно, крикливо, а щирим, “тихим словом”…»
2021-й рік був для Андрія Содомори роком щоденних творчих трудів. Пригадується думка з Книги Екклезіяста про те, що людина народжена для праці: «І я бачив – нема чоловікові кращого, як ділами своїми радіти, бо це доля його!» (3:22). А панові Содоморі є чим порадіти, адже у видавництві «Апріорі» останнім часом побачили світ три його книги:
- Овідій Назон Публій. Любощі. Любовні елегії. Мистецтво кохання. Ліки від кохання: перекл. з латини Андрій Содомора: художник Андрій Чебикін. – Львів: Апріорі, 2021. – 288 с., іл.
- Квінт Горацій Флакк. Оди. Еподи. Сатири. Послання: пер. з латини Андрій Содомора. – Львів: Апріорі: – 2021. – 432 с., іл.
Оновлений, повний, з розлогими науковими коментарями переклад із висоти 60-річчя перекладацької діяльності та життя з Горацієм Андрія Содомори – це, вважаю, знакова річ. У 1961 році була перекладена й опублікована ода Горація «До друга», а в 1982 році у видавництві «Дніпро» вийшла книжка: Квінт Горацій Флакк, «Твори» (переклад з латини, передмова та примітки Андрія Содомори. На той час це було найповніше видання творів поета в Україні).
- Андрій Содомора. Про що писати… Львів: Апріорі, 2021. – 152 с., іл.
Саме про цю книгу оригінальної прози «Про що писати…» мої роздуми…
ДУМНЕ слово дає плід, у якому насіння. Насінини падають на ґрунт душі, де зітліють або проростуть, плодоносячи добром, любов’ю, шляхетністю особистості. Душа живої людини здатна пізнавати себе і світ: «Пізнання відбувається не завдяки відчуттям, а завдяки «душі», лише вона бачить ідею. Стверджуючи це, Платон однозначно надає перевагу інтеліґібельному, світові духовного на противагу досвідові, матеріально даному» (Марія Фюрст, Юрґен Тринкс, «Філософія»).
Алоїз Принц стверджує, що люди втомилися від вигаданих історій. Цитую думку Євгена Барана («З “Книги живих”»), яку мусимо осмислити в сьогоденні, щоб не втратити молодь, Україну: «Про досвід читання… Тепер мене не цікавлять історії людей. Мене веде історія душі… І нам все менше потрібно книжок-історій… Проблема, як завжди, у внутрішній готовності ходи».
«Що таке – відповідальність митця? До чого митець повинен підштовхувати чи скеровувати глядачів? Найкоротша відповідь – до критичного мислення» (Кшиштоф Варліковскі – польський театральний режисер, голова журі Prix du livre europeén [Європейської книжкової премії] 2018 року).
«Про що писати…» – книжка для розважливого, вдумливого читання, вона для людини, яка живе в духовному просторі життя. Людство втрачає здатність до сміливості користування своїм розумом. Щоб осмислити колосальні потенції слова, потрібні надзусилля розуму, душі і серця. Тож помандруймо сторінками думного, добротного й ваговитого слова Андрія Содомори, кожну книжку якого, а цю зокрема, потрібно читати серцем, аби вловити, запам’ятати все те, що його живить: «Відлуння у цій книжці творів європейської, передусім античної літератури…» Стиль викладу книжки заохочує читача до бесіди з автором й осмислення «…найвагомішого, із класичної давнини, вислову: “Vivere est cogitare” (“Жити означає мислити”)». Життя – думки, афоризми, які торкнулися живої душі автора. Думки – це не просто пульсування свідомості, що спонукає до мисленнєвого діяння, а й згусток енергії слова, мови, дарованої нам Усевишнім. Кожна наша думка проростає словом рідної мови, бо в ній – правда, сила, глибинні порухи духовного поступу мислячої людини. Афоризм – це око світової літератури. Кулясте око – мозок, винесений на периферію. Тому подбаймо про це, щоб наші очі ступали вслід за душею.
Є книжки, які можна переповісти, а виважені, перевірені життям та досвідом, писані душею й серцем книги Андрія Содомори потрібно читати-перечитувати, насолоджуючись плином авторських думок, читаючи серцем, щоб черпати почуттєву інформацію. Ось декілька фрагментів з його творчого скарбу «Про що писати…»
«Дочитавши до кінця “Енеїду” Івана Котляревського, маємо з’ясувати для себе: був наш Еней “на всеє ЗЛЕ проворний” чи “на всеє зле ПРОВОРНИЙ”?» («Третій рядок нашої “Енеїди”, або Мандрівка епітета»).
«Про що писати?.. Ціцерон в одному з листів просить свого сина Аттіка: “Я хотів би, щоб ти частіше писав мені; навіть тоді, коли на думку не спадає, про що писати, все одно – пиши”… Можна сказати так: бери папір, ручку (жаль, що відійшли ті речі!), а думка про що писати, сама прийде… Як до музиканта, що сідає за фортеп’ян, бере до рук гітару чи скрипку, – приходить мелодія…» («Про що писати…»).
«Згадаймо Жорж Санд: “Любов, це почуття, яке Бог дав для всіх, відоме лиш незначній кількості людей”. А що, коли замінимо “любов” – “мовою”?.. Хіба ж не вона – “душа народу”?.. Хіба ж душа – не даність?.. І чи кожен так уже поривається відкрити для себе якусь нову струну народної душі, що у незліченних наших піснях?..
Справді, з мови, з закладених у ній потенцій, кожна доба (як і людина в тій добі) бере стільки, скільки може взяти, і те, що хоче взяти; а буває – що бере вкрай мало, лиш необхідне, для побутового спілкування… Прислухавшись до мови нашої доби – погодимося з Сенекою: “Яке життя – така й мова”. Можемо й продовжити цю думку: якою є наша мова нині – такими будемо й ми, завтрашні, й наше, у тому “завтра”, життя. Адже мова – багатострунний (тим струнам і ліку немає) нерукотворний інструмент. Як до нього поставимось, у якій мірі ним володітимемо, таким і буде наше щастя» («Primus» – лат. Перший).
Саме так. У кожній живій істоті, як і дереві, рослинці (яким чином вони мислять, ми не знаємо і не маємо змоги дослідити доступними методами), є невеличка, крихітна частинка Божого Духу (Божої Душі). Різниця між людиною і твариною полягає в тому, що людині даровано здатність наповнювати свій мозок знаннями й мислити, творити, примножуючи цей Дух; тварини ж отримують для життя Дух із базовим вмістом запрограмованих інстинктів. Тварина дивиться під ноги, а людина, інколи, споглядає зоряне небо. Якщо цього «інколи» буде більше, то й духовність людини зростатиме. Дух людини не щезає, не розчиняється у Всесвіті, а осідає, записується на Божих носіях пам’яті: «І вернеться порох у землю, як був, а дух (душа. – Б. Д.) вернеться знову до Бога, що дав був його!» (Екклезіяста 12:7).
Щоб збагнути й оцінити зусилля Андрія Содомори під час роботи над цією книжкою, варто передовсім переглянути список імен авторів цитованих у ній текстів, а це понад 150 імен – тоді й відкриється нам титанічність його праці. А є ж у цьому переліку світочі думки, цитовані по декілька, а то й по кількадесят разів!
«Головне в житті – життя. А решта – література», – казав Василь Стефаник. У житті – життя, життєвий час! Той час, що про нього мовить Сенека: «Ніщо не є нашою власністю, – ніщо, окрім часу, яким живемо, в якому живемо. Все інше чуже» («Моральні листи до Луцілія»). Та чи живемо ми в часі, в якому живемо? Андрій Содомора стверджує, що «…час – це те, що у ньому. /…/ Вцілілій миті тій нема ціни / Бо час – одлуння втрати: / він – це ми» («Поезія. Проза»). Отож мандруймо дорогою життя, досліджуючи, що ж у цьому часі ми знайшли, чим його наповнили, адже кожна зміна починається з усвідомлення сутності свого «Я» – частини великого Цілого, бо «думка прагне глибини й тихості». Якщо вас запитують: «Про що писати?» Про життя – тексти, які спонукають до роздумів: «“Приємне” – це те, що приймаємо (“неприємне” – не приймаємо). Автор щиро радітиме, коли Читач на дозвіллі прийме ці роздуми і, долучившись до них, піде далі або знайде й своє щось – не тільки про що думати, а й про що писати»…
Відхід від гуманітарного підходу в науці, виховання народу без належного пошанування рідної мови (до-мови-тися), без усвідомлення того, що тільки мова (а не язик!) є основою єдності народу, нехтування вагою слова в суспільстві – ось причина світової гуманітарної катастрофи. Людство втрачає здатність мислити, критично мислити. Відсутність особистої думки руйнує людське в людині, її дух, духовність, тож мусимо усвідомити, що вже своїм народженням ми взяли на себе тягар жити людським життям: «У нас багато людей вірять у власну місію, що забувають про найпростішу – залишатися Людиною…» (Євген Баран, «ГОВОРИТЬ Євген БАРАН…»)…
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів