Можливо, є певна символіка у тому, що ця січа відбувалася березневої пори? Принаймні в мене така думка з’явилася не на голому місці. Може, оте бойовище під Шумськом наприкінці березня 1231 року і було своєрідною відповіддю хоробрих волинян за несподівані вторгнення полчищ угорського королевича Ендрю у наш край в попередні роки? Адже про один подібний прихід угрів читаємо в «Літописі Руському». Тодішній хронікер оповів там, що чужаки оволоділи Теребовлею, Тихомолем, а Кременець, яким тоді володів тесть Данила Галицького Мстислав Удатний, захопити не змогли.
Як свідчив літописець, ситуація тоді була непростою. Князь зі своїм військом вимушено подався до Києва. Вісті про це до-неслися до Ендрю. Він вирішив не втрачати момент. За короткий час очолювані ним полки дійшли аж до Погорини, ніде не зустрічаючи серйозного опору.
Королевич Ендрю вже подумки святкував перемогу. Та саме в цей час у нього і розпочалися всі неприємності. На річці Случ, а точніше в межах теперішнього Красилівського району Хмельницької області, шлях уграм заступив боярин Владислав із загоном-сторожею. Зрозуміло, що він не мав достатньо сил для серйозної сутички, а ось зв’язати руки ініціативі угрів маневровим боєм зумів. Ще й звідомив князя про все, що відбувалося. Той з військом швидко примчав до Шумська.
«Галицько-Волинський літопис» описав це ще детальніше. Саме з нього можемо дізнатися, що князь Данило Галицький через річку Вілію розмовляв з королевичем Ендрю. Можна припустити, що угрів отой маневровий бій боярина Владислава нічого не навчив і вони більше не сподівалися на жодну битву. Інакше чим пояснити той факт, що війська Данила Галицького наступного ранку безперешкодно переправитися через Вілію.
Без перебільшення можна сказати, що це невдовзі дало позитивні результати. Адже цей тактичний прийом (маю на увазі переправу через ріку і розміщення оборонців Шумська на південному березі) зробило чисельну перевагу угрів малопомітною. Очевидно, на ситуацію позитивно вплинуло і те, що князь Данило, всупереч порадам боярів міцніше закріпитися для оборони, повелів своїм воїнам перейти у наступ.
Важко однозначно стверджувати, чим усе закінчилося б. Сталося так, що воїни Данила Галицького після успішного початку січі все ж не витримали натиску противника і відступили. Ситуацію врятував полк князевого брата Василька, набраний з місцевих ратників. Можна навіть сказати, що ця стійкість і змусила угрів до втечі.
.. .Літа минули від тієї битви, але й через багато століть згадуємо про неї, щоб збагнути власну сутність.
Ігор Фарина.