Й захоче хтось – чи ти, чи я, чи він –
У слові тім до скіпочки згоріти…
Й залиш таємному те, що навіки тайне,
Бо й що було б, якби ти все пізнав?
Богдан Чепурко, «Дивина»
Поезія Богдана Чепурка – це духовний портрет Поета як Людини Любові, який через СЛОВО вчив бачити красу буття і Бога у всьому живому. Дещо писав і опублікував (понад 25 публікацій) про творчість цього талановитого мужа, мого краянина, плугара ниви-життя української літератури. Тут подаю фрагменти з моєї книжки, яку вичитую…
–
1.
Моя Вкраїна, поміж всіх зорінь –
Зори мені і будь із Богом вічна!
…………………………………
Вкраїно моя, Україно –
Кровінко на Божих устах!
Богдан Чепурко, «Дивина»
Ми ж – пилинка пилинки і живемо момент моменту в цьому незбагненному, нескінченному світі! Якщо й існує десь його кінець, то за ним – початок. У Всесвіті чотириста мільярдів галактик, у кожній – сто мільярдів зірок і серед них Кровінка на Божих устах! Що ще? Бога не бачимо, АЛЕ БАЧИМО ЙОГО ТВОРИВО й Кровінку (Кровінка [Кровинка] – село на Теребовлянщині Тернопільської області) на Його устах – Україну.
–
2.
ПЕРЕМОГА!!! Надпиймо і ми з келиха щастя і перемоги вина, бо «Де, мій хлопче, вино – / там таки й правда» (Алкей, «Пісні застольні і повстанські»). Правда життя і щастя мислячої людини. Будьмо з Україною…
Вкраїно золота, ти святиш день і вічність.
Ти тиха і грімка на сотні тисячліть.
І я беру тебе в думки мої сейсвітні.
І ти несеш мене з глибин до верховіть.
Богдан Чепурко, «Кров нестерпна»
–
2.
Живімо своїм розумом, творячи власний світ Маленького принца – правдиве є цілісним:
Закохалась в мене квітка –
Виглядає з-під воріт,
А на тих страшних воротях
Сторожить чорнющий кіт.
Богдан Чепурко, «Дивина»
–
3.
Багато людей, – як до, так і після Дарвіна – перевіряють релігію наукою і науку – релігією, хоча не розуміють, що таке віра: «Заперечувати, вірити і сумніватися так само властиво людині, як коневі бігати», – заявляв Блез Паскаль…
Бога не бачимо, але бачимо Його твориво. Бог всюди і у всьому: «Через те докази існування Бога є не природничо-науковими доказами, а чимось значно більшим» (Манфред Лютц, «Блеф! Фальсифікація світу»)…
Вишневим духом спіють вишні* –
І зорі світяться вгорі.
Співає молода вселенна,
І літургійно лине спів –
Туди, де в чорних норах темних
Витає Дух Святий без слів.
Богдан Чепурко, «Кервавиця»
–
4.
Правда, ідеал, і це все, до чого ми повинні намагатися наблизитися у розмислах, дії. Правда (істина)** – це не що інше, як розуміння того, що ми є створені Богом. Що ще?..
Ділять Бога – таж Бог неподільний:
Як поділиш, то й Бога нема…
Б’є поклони клонований світ…
Чи Бог до мене заговорить?
Мій Боже, Правду говори!
Богдан Чепурко, «Кервавиця»
–
5.
Богдан Чепурко просив Бога поетичним словом, щоб Він правду говорив… А Мирослав Маринович запитує себе, чи церкви здатні відповісти на питання: «Де був Бог у Бучі?» Чи Бог не промовляє до нас притишеним голосом Свого творива? Чи ми здатні осмислити сутність Бога? Небеса мовчать… У Всесвіті чотириста мільярдів галактик, у кожній – сто мільярдів зірок… Коли йдемо лісовою стежкою і натрапляємо на мурашник, то чи спілкуємося з мурашками? – Обходимо й ідемо далі… Отож-бо й воно…
Правда, сказана людиною з любовʼю, – є правдою; сказана з ненавистю – нею бути перестає. Чи не втратило людство здатність любити й бути почутим? Ненависть, розділення, брак знань і освіченості спричиняють втрату людяності – окремої людини і людства загалом…
Падучий мед, падучі зорі,
Упали янголи згори…
Чи Бог до мене заговорить?
Мій Боже, Правду говори!
Богдан Чепурко, «Грішниця зі святим іменем»
–
6.
Григорій Сковорода стверджував, що жоден мислитель не є таким самотнім, як той, хто вчить, роздумує про вічні істини життя. ЗРОЗУМІЙМО НЕСПРОСТОВНУ ІСТИНУ, ЩО НАМ ПОТРІБНИЙ БОГ, А НЕ МИ ЙОМУ! Бога не бачимо, АЛЕ БАЧИМО ЙОГО ТВОРИВО. Що ще?
…Моя Вкраїно, поміж всіх зорінь –
Зори мені і будь із Богом вічна!
Богдан Чепурко, «Кервавиця»
–
7.
Не один я все життя шукав правди й ідеалу. Розчарування й руйнація стереотипів допомогли усвідомити, що Я, МИ – Є: «…я і є пам’ять, і тому я вічний» (Павло Загребельний, «Я, Богдан»).
Скроплена рясним дощем-кровʼю наших воїнів світла українська земля промовляє до нас їхньою саможертовною любовʼю до України, волі і взиває до наших сердець зберегти памʼять про них:
Народе мій, на самому краю,
На пограниччі правди і краси –
Я памʼяттю глибокою стосил:
Немає мертвих в рідному краю!
Богдан Чепурко, «Кервавиця»
————————————————
*Вишня – символ світового дерева, життя; символ України, рідної землі; матері; дівчини нареченої. За віруваннями українців, дерево взаємної любові, весни, краси, мужності.
**В українській мові «істина» і «правда» часто використовуються як синоніми, але між ними є певні відтінки значення. Істина – це те, що відповідає дійсності, реальності, те, що є. «Ґедель (Ґедель Курт [1906–1978] – австрійський логік і математик. – Б. Д.) показав, що істина є сильнішою за можливість доказу, тобто не все, що є істинним, можна довести» (Марія Фюрст, Юрген Тринкс, «Філософія»). Правда може мати ширше значення, включаючи моральний аспект, відповідність певним нормам, очікуванням, а також бути перевіреним фактом.
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів
Leave a Reply