Чортківщина – край, оповитий таємницями старовини, білі плями яких буде розгадувати та відкривати не одне покоління дослідників. Однією доволі цікавою та цінною пам`яткою як геології, так археології та історії виявлена мною 17 липня минулого року, а згодом досліджена печера Тризуб, розташована неподалік с. Ягільниця.
Так, за свідченням мешканця цього села Михайла Стаховича Скрипки, 1953 р. н., який є палким шанувальником історії рідного краю та природолюбом, що він в дитинстві ще малим хлопчаком пас худобу в околиці Ягільниці, неодноразово, із дитячою цікавістю залазив до цієї печери – іноді, в дощову зливу, ховався з друзями від негоди. За свідченням п. Михайла, вхід до печери мав вузький лаз завдовжки 4-5 м, який вів до округлого залу. По середині цього залу знаходився подовгастий округлий камінь, а по боках – від цієї монолітної плити, у скелястій породі були висічені лави. Далі, як згадує цей очевидець, від цієї зали проходили кілька розгалужень вузьких ходів.
Два роки пошуків щоб віднайти цю печеру не увінчались успіхом автором статті – але, по чистій випадковості, минулоріч вона була виявлена. Так, вкотре оглядаючи прибережні схили річки Черкаськи, в кількох місцях вдалося простежити у верхній частині схилу яру пісковиків та подовгастих карстових западин. В одному місці між цими западинами простежено невеликий отвір. Це була та печера, яку намагався віднайти минулі роки. Таким чином, при її огляді та обстеженні з`ясовано, що вона закладена в товщі піщанистих вапняків. Верхня частина входу цього колодязя перекривається на 0,8 м темно-коричневим грунтом, в структуру якого входять уламки вапняку. За ним, на глибині 1 м, йде напластування глини з вапняком біло-сірого кольору. Далі, на глибині 1 м, проходить піщанистий слоєний вапняк. До структури останнього метра породи входить вапняк оолітовий. Вік цих вапнякових порід становить близько 100 млн. років.
При обстеженні печери було з`ясовано, що форма ходів трикутна, яка має похилу стелю та дно. На сьогоднішній час загальна довжина ходів має 23 м – а об`єм порожнини – 12 м куб. Вона у вигляді колодязя, від дна якої у чотири сторони відходять ходи. Так, західний хід впирається в обвал схилу, який міг бути в минулому давнім кар`єром або це – ерозійний схил яру. Власне, у цьому місці раніше був горизонтальний вхід до печери. Згодом він поступово осунувся – і печера закрилася. Тепер вона знову відкрита за рахунок провалу на перехресті карстових подовгастих западин. У даний час вона має вхід у вигляді провалу діаметром 1 м та глибиною 2,5 м. За генезисом ця печера карстово-ерозійна, гравітаційна, тобто, карст – являється геологічною формацією, який завжди формується завдяки процесам розчинення та вилугування гірських порід поверхневими та підземними водами. Цим процесам піддаються такі породи, як сіль, гіпс, вапняк, доломіт, крейда, мергель. Під дією водоєрозії та вивітрювання утворюються такі форми рельєфу поверхні, як карри, карстові вирви, улоговини, западини, понори, печери, підземні річкові джерела.
За аналогічним принципом виникла дана печера, яка сформована на місці древньої водоносної системи. Утворена печера Тризуб у прикритому карсті – тобто, такому типі, який формується в місцях, де карстуючі відклади покриті товщею гірських порід. Він є відміною поверхневого карсту, що виникає у результаті картування земної поверхні.
З часом, в процесі обводнення печери Тризуб, під час потужних і довготривалих злив, весняних паводках та конденсації вологи на стелі – під дією гравітації вона, у процесі водоерозії, поступово осипалася та замулювалась. Власне, виявити її вдалося знову через те, що склепінчаста стеля провалилася. Тепер печера внесена у всеукраїнський спелеологічний реєстр. Вона, за географічним положенням, віднесена до Західно-Подільської височини та Чортківсько-Кам`янець-Подільського району, а за спелеологічним районуванням VI – Б-3 Подільсько-Буковинської карстової області, Придністровського лівобережного району.
Печера Тризуб названа автором статті через те, що в недалекому минулому у цьому районі поряд росло три велетенських столітніх дуба – а серед місцевого населення це урочище мало назву Три дуба або Тризуб. Правда. У комунорадянські часи така назва топоніму була несприйнятлива для комуністичної ідеології. Адже тризуб сприймався для комуністів як ворожий буржуазний націоналізм, суперечливий комуністичній ідеології. Через це, таємно вночі, за вказівкою комуністичного керівництва, один дуб спиляли, щоб цей топонім не побутував серед місцевого населення.
Але задля збереження давньої топонімічної назви місцевості, автор статті прийняв рішення назвати досліджену ним печеру Тризубом.
Ця печера є цінна геологічна пам`ятка, адже у басейні річки Черкаськи поки що не досліджувались процеси карстування, в яких можуть формуватися печери. Наприклад, біля витоків річки Черкаськи та суміжної річки Дупи (Тупа, Тупля, Дупля, а серед мешканців довколишніх сіл її ще називають Млака)є інші процеси формування місцевості – псевдокарст, тобто, це западинно-впадинний рельєф місцевості, який зовні може нагадувати карст, але виник у результаті інших геологічних процесів – це дія механічного винесення підземними водами тонких фракцій нерозчинних осадкових порід із певного масиву. На такій поверхні, як і під дією карстування, утворюються зниження, западини, лійки, блюдця. Ці процеси автор статті помітив у ході археологічних обстежень цих місцевостей, які спостерігаються біля схилів рік, долин Черкаськи і Дупи.
В історичному та археологічному вимірі печера Тризуб є доволі цінна. Вона використовувалась у якості сховища місцевого населення в час воєнної загрози. Аналогічно вона могла мати своє місце у якості окремого християнського скиту. Особливо така практика відлюдництва і усамітнення була особливо поширена з кінця XV по XVII ст.. із поширенням на землі Галичини культу св. Онуфрія, що втілена в світогляді філософської течії ісіхазму. Це була філософська релігійно-містична течія християнства, яка виникла в XIV ст. у Візантії, яка згодом поширилася на теренах України. Цей напрямок сповідував ідею божественного світла. Адепти (тобто прихильники) цієї течії позбавлялися мирської суєти і усамітнювалися окремо від людських осель. Вони,позбавляючи себе турбот світського життя, свідомо піддавалися фізичним тортурам – постійно недоїдали, мужньо витримували холод, спрагу, хвороби. Але постіно живучи у щоденному пості та молитвах, духовно наближалися до Бога.
Таким чином, при подальших обстеженнях печери Тризуб та басейну річки Черкаська ми отримаємо в майбутньому результати, які розкриють невідомі факти як геологічного формування земної поверхні регіону, так і малодосліджені сторінки історії краю.
Володимир ДОБРЯНСЬКИЙ, археолог
“Голос народу”
