Те, що нині переживаємо непростий період — не секрет. Комерціалізація (а точніше її викривлення) боляче ранить багатьох. Зачепив цей процес і красне письменство. Не оминув він і нині сущих письменників, які часто-густо через фінансові негаразди неспроможні донести до читачів написане. А що вже казати про тих майстрів пера, котрі, як не прикро, вже стали на Божу дорогу? Образно мовлячи, на пальцях однієї руки можна перерахувати прізвища літераторів, життя і творчість яких були пов’язані з нашим краєм, і чиї твори видали посмертно.
Тому редакція всеукраїнського журналу «Золота пектораль», який очолює письменник Володимир Погорецький, вирішила, що настав час зруйнувати несправедливо зведену стіну забуття і започаткувати проект «Спадщина», аби зібрати під однією обкладинкою найкращі твори призабутих письменників. Впевнені, що це буде ще однією квіткою пам’яті на їхні могили й нагадуванням живим, що неперебутні слова предків осонцять наші серця, і немає значення, чи був він членом будь-якої творчої спілки. Єдиним мірилом вважаємо високу художність написаного, яке в переважній більшості так і залишилося в рукописах.
Наведу кілька прикладів. Нині, приміром, часто згадуємо про Карла Емілія Францоза, малою батьківщиною якого була Чортківщина. Писав він німецькою мовою, що свідчило про його рідні корені. На жаль, доробок цього майстра слова ще не перекладений українською.
Ще раз варто, мабуть, спом’янути про Зигмунта Гаупта — польського письменника, який народився на Чортківщині. Його творчий ужинок ще належно не поцінований і в Польщі, бо після Другої світової війни жив на Заході, де й помер. Творчість цього письменника лише починають вивчати у Польщі, а «Золота пектораль» кілька років тому відкрила його українському читачеві завдяки публікації есе на шпальтах видання.
Поговоримо й про таке. Імена письменників Уласа Самчука та Оксани Лятуринської неодмінно зринають, коли заходить мова про приватну українську гімназію в Кременці, яка діяла у роки польської окупації. Але ж літераторами і авторами багатьох книжок були також Кирило Куцюк-Кочинський і Марія Кавун (Кремінярівська), забувати про яких не маємо права.
Продовжимо далі? Свого часу вийшла посмертно книжка Степана Будного. Добре, звичайно! Та, як не сумно, про цього талановитого, але передчасно згаслого поета майже не згадують. У передмові знаного поета і перекладача Романа Лубківського (до речі, теж нашого краянина, який, на жаль, уже пішов у засвіти) згадується про поета Андріана Іванчука зі Струсова Теребовлянського району. Та громада (не будемо цього приховувати) і досі не знає про його доробок.
Та — не лише про них мова. Якщо зробити екскурс у ближчі до нас часи, то із сумом зауважимо, що призабутими стали Роман Качурівський, Левко Крупа, Ярослав Сачко, Борис Хижняк… А хіба можна забути про Ганну Ткачук, Юрія Климця, Олександра Бугая, Павла Лежака, які померли, так і не ставши членами творчих спілок, але залишили нам непересічні твори.
Одне слово, говорити можна про багатьох, тому й починаємо збирати твори тих, чиї прізвища долею вписані у літературний мартиролог. І гадаємо, що задум підтримають усі, кому дорога пам’ять. Просимо охочих зголоситися в редакцію журналу «Золота пектораль» за мобільними телефонами (097)288-50-35 (Володимир Погорецький), (067)375-75-47 (Ігор Фарина).
Ігор ФАРИНА,
письменник, член редакційної колегії журналу «Золота пектораль».