Тринадцять років тому я мала нагоду написати статтю про першу збірку талановитого юнака з Кременця Романа Левандовського, який щойно видав свою першу збірку «О, серце, де ти?» і закінчити її словами: «на літературному небосхилі нашого міста запалилась ще одна зірка…».
Сьогодні впевнена, що не попала пальцем у небо, адже зірка та не потухла, а сяє із потужною енергетикою ось уже стільки років! Переконуюсь у цьому, взявши до рук іще одне новонароджене дитя автора, назване чомусь не по-українськи – «Cinema» (кіно). Презентація збірки, виданої у цьому році ув чортківському видавництві «Золота Пектораль» (літературний редактор та автор післямови Ігор Фарина), відбулася 21 травня у літературно-меморіальному музеї Ю. Словацького. Фанатична закоханість автора кінематографом зобумовила його оформити дизайн обкладинки у вигляді кіноплівки, на якій відображений глядацький зал, а на екрані у темних окулярах «хрещений батько» проекту – «агент Павло» Кожевніков. Та й, власне, зміст самого видання теж умовно поділений на розділи: мелодрами, фентезі, трилери, арт-хауз (незалежне мистецьке кіно), короткометражки, що підкреслює своєрідність світосприймання уже зрілого 33-літнього поета. Герої новоствореної збірки, за словами автора, теж «схожі на міні-сценарії, або синопсиси до кінострічок… як прості люди, так і фантастичні створіння. Хтось їде в переповненій маршрутці і потрапляє в пригоду, хтось пливе на кораблі до далеких земель, хтось літає до невідомих зірок, хтось просто закохується, а хтось намагається знайти самого себе в лабіринтах власної свідомості»….
Нами давно знана багатогранність таланту Романа Левандовського. Отож, мабуть, сьогодні йому було не надто складно стати ведучим свого творчого вечора, декламатором віршів, виступати в ролі барда, автора-виконавця власних пісень, представляти друзів-музикантів з музичного відділу КОГПІ ім. Т. Шевченка (В. Дрозда, В. Поцілуйко, В. Бойко, О. Боднара), а також уже відомого нам репера Ігоря Дідука. Хлопці гармонійно влились у творчу атмосферу салону, наповнили її молодіжним запалом та прекрасними класичними творами. Ну і звичайно, ми отримали можливість почути людей, які склали безпосередній вплив на формування творчого характеру молодого чоловіка. Це, в першу чергу, батько Юрій Левандовський (поет, фотомитець, композитор), відомий поет та засновник літературного альманаху «Курінь», «будівельник з вищою освітою» Іван Потій, що дав Роману путівку в видавницьке життя різних журналів та альманахів, знаний сценарист та режисер Василь Скоропляс, який неодноразово залучав Романа до акторської діяльності у творчій студентській студії «Пілігрім».
До вище перерахованих дифирамбів в честь обдарованості Романа слід додати ще той факт, що він звик дивитись на оточуючий світ оком об’єктива, з яким нерозлучний (як тато!). При чому погляд його не прямопропорціональний, а ніби вивернутий на зворотню сторону. Підтвердженням цьому став фотопроект, вірніше «фотосушка», що мініприщепками зачепилась за реальність салону Саломеї. «Кременецьке задзеркалля» – нестандартний погляд на архітектурні красоти нашого міста через призму калюж. До чого цікавим і захоплюючим може бути Кременець, коли він тремтить під ногамиу воді після дощу чи у сніговому таненні! Ці природні обрамлення – крупинки криги, пожухле листя, цигаркові недопалки, спалені сірники – стали прекрасним обрамленням мистецьких фотокартин. Така модифікація сміття мене просто вразила… Не кожен здатен милуватись тим, що лежить просто під власними ногами.
Чомусь собі думаю, що далеко в дитинстві, падаючи з дерева (реальний факт біографії), Роман Левандовський зазирнув у інший світ, сповнений загадок, дивовижних істот, незрозумілих пристрастей – побував у іншому вимірі. Тому його свідомість несе на собі відбиток вічного пошуку, непосидючості, самовдосконалення. Нашого «моторного парубка Енея», від образу якого так багато запозичив, життя добряче пожбурляло по різних морях-океанах, одначе він знайшов нарешті свою надійну пристань як в особистому, так і в реальному соціумі, що нас, читачів, звісно дуже тішить. Адже його творчий потенціал не обмежується поезією, в проекті є видання роману та інших прозових видань. Про це автор повідомив присутніх по секрету (постукайте по дереву, щоб не наврочити!))) та навіть зачитав уривки із майбутніх творів, ніби провівши паралель між вчорашнім і завтрашнім днем. А задавши банальні питання про те, що ми чуємо у дану хвилину життя, він розгорнув перед нами звуковий діапазон від мікро- до макро- виміру так, що перед очима в яскравих втіленнях промайнув весь нижній і верхній регістр звуків на нашій планеті. Вірю, що романовий талант, як стверджує його гавайська гітара укулеле, мов «юність проб’ється грудьми» у світовому масштабі. Тому, на завершення, не побоюсь перефразувати слова Максима Рильського: одного разу наш Кременець подарував світу Левандовського, а вже він (будьте певні!) подарує наш Кременець цілому світу. Щиро на це сподіваюсь.
Наталія Перескокова, науковий співробітник музею Ю. Словацького, член НСЖУ