Хращевська І. Відзначена віршами: Поезія. – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2021. – 128 с.

Дебютна збірка поетеси з Лановеччини, що на Тернопіллі, працівниці центру зайнятості. Яка вона? Чи знайде тут новизну письменник і натхнення звичайна пересічна людина?
Де пальми хитають вітрами розпатлані віти.
І бриз заспокоїть розламані злами душі.
І вчилася б жити. І мову чужу розуміти.
Любити ті грози. Або ті нізвідки дощі.
Ці рядки з першої збірочки Інни Хращевської, яка мешкає у Вишгородку, мальовничому селі. «Авторка відважилась відкрити свою душу світові, розповісти про найтонші порухи, біль і переживання», – йдеться у передмові Неоніли Дзюби. І душа ця – велика і світла, здатна увібрати найнеосяжніше і відчути найпотаємніше.
Мінливість сентименту, багата настроєва палітра: «Я поклала душу на таріль», «Повзуть гадюки дощових краплин», «Дуби стоять, як осердя світу», «І срібно-синє, як іриси, небо», «Березові смарагдові бруньки»… Привертають увагу умовиводи, карбовані життєвим досвідом: «Якби ж то душу сіяти крізь сито», «Щастя в дім зайде і без ключа», «Сіре видне нам не завжди» тощо.
Засоби художнього увиразнення засвідчують, що перед нами авторка, позначена талантом. І хоч рамки класичного вірша іноді, здається, трохи сковують, однак, безперечно, у першій книжечці авторки з Лановеччини вже є свій творчий почерк, своє «я»..
Оголяє зима всю правду:
Окістя дерев і душ.
Виголює те, що справжнє.
Оте, що святе. Не руш!

І оте «святе» – між рядками:

Розкинути б руки отут, на чужім перехресті
І впасти б травинкою, вітер щоб гнув до землі,
Навчитися жити і бути завбачливо чесною,
І знов малювати Мадонну руками на склі.
Дуже хочеться подякувати Інні Хращевській за сміливість оголити перед читачем свою душу. А ще – побажати вдалого творчого лету, відкривати в буденному незвичне для людського ока і тішити читача новизною і глибиною художнього погляду.

Юлія БОНДЮЧНА